Рівне:

Екзотичний острівець в центрі Європи

Головна 15-янв, 2009, 09:409 prov 1 076
Екзотичний острівець в центрі Європи


Років двадцять тому спостерігав колоритну сцену в горах Кавказу. Опівдні туристичний автобус поволі сповз до невеликої річки, що гомінко перестрибувала камінними перекатами. Арба знаходилася на березі, а рогате тягло блаженствувало в баюрі перед річкою, тільки серпасті голови стриміли над водою. Погонич, хлопчина років 10-12, з усіх сил хльостав довгою лозиною по бочкоподібних спинах, та зусилля його були марними. Тварини тільки задоволено помахували хвостами, ніби хотіли відігнати набридливого возницю. На арбі сидів літній бородатий абхазець, у шкіряних штанях і безрукавці. Голена голова була вкрита теж невеличкою шкіряною круглою шапочкою, та ще гостроносі без каблуків черевики виглядали через бокову „драбину”. Звична поза незворушного горянина, який тільки білками водив. Та, видать, надокучило йому спостерігати за намаганням підняти з води скотину. Чи, можливо, спонукала до дій присутність туристів, які вирячились на диво. Щось гортанно прокричавши, вихопив з-під сидіння вила-двійчатку, кілька разів штрикнув гостряками в чорні клуби вайлуватих рогатих створінь. Ті піднялися з води і потягнули арбу на протилежний берег гомінливої річечки.
Таким було моє перше знайомство з буйволами. Дівчина-екскурсовод чимало цікавого повідала про їхній крутий норов, упертість і витривалість, любов до „водних процедур”. А ще запам’яталось, що у буйволиць – найжирніше молоко серед приручених тварин. Якщо у дійної корови жирність молока складає 3,9%, в кози – 4,5%, то в буйволиці – аж 8%.
А минулого літа мав змогу спостерігати за буйволами в хустському районі на Закарпатті. Перш, ніж розповісти про екзотичний „острівець” у низов’ї Тиси, кілька слів про тамтешніх аборигенів. Буйволи – жуйні ссавці з родини бичачих (важать від 300 до 1000 кілограм) з важким тулубом, короткою шиєю, сильними ногами. Тіло вкрите короткою рідкою шерстю сірого, брунатно-червоного або чорного кольорів. Живуть стадами на трав’янистих рівнинах, іноді в лісах, поблизу водойм, боліт. Самка року тільності, як правило, приводить одне телятко.
А тепер – про найцікавіше. В Південній Азії, Африці буйволи – звичний об’єкт полювання. В Україні водяться тільки в селі Велятино на Закарпатті. Ареал їх розселення лише тут, в єдиному місці, що знаходиться неподалік географічного центру Європи. Нині ніхто точно не скаже, коли і чому „забрели” екзотичні травоїдні в передгірську частину Закарпатської області. Одні твердять, ніби зостались тут після походів татаро-монгольських орд (тоді вік реліктових тварин – майже сім з половиною віків); інші вважають, що завезли їх ще раніше попередники закарпатців – білі хорвати із Закавказзя. Як би там не було, та азійським переселенцям ця місцина сподобалась, хоч дещо зсунулася їх роль у призначенні. Коли в Камбоджі, В’єтнамі тварин використовують насамперед як тяглову силу для транспортування вантажів, оранки, то велятинці на перший план ставлять отримання поживних молока і м’яса. Буйволиці мирно вживаються з коровами, невибагливі до кормів, яких чимало поблизу баюр-ванн — улюбленого місця розкошування в спекотну пору маток і теляток.
Велятинський югас-чередар Петро Гусєв (колишній вороженець після дійсної служби знайшов тут чорнооку дружину-красуню) попередив, щоб не підходив близько до тварин, бо не люблять вони чужих. Присівши на купину, слухаю „характеристику” поголів’я, що налічує 35 особин. Перше слово – про єдиного на все село плідника-бика вагою до тонни. Пастух каже: „Шонію, так звуть „батька”, ціни немає”. Справжньою Мотроною почуває себе статечна Монуіла, від якої в селі чимало дочок. Окремі мешканці Велятина ось уже добрих 50-70 літ не розлучаються з верховинськими екзотами. Приміром, пенсіонер Федір Вантуш не нахвалиться лагідною Юцікою. Страви, приправлені її молоком, – у щоденному меню горянина. А поштарка Марія Мадярош щодня надоює від своєї Борішки 7 літрів молока. Продукції і сім’ї вистачає, і на хустському базарі частину продає. Кажуть, ніби молоко не лише поживне, але і помічне при захворюваннях шлунка, повертає чоловікам силу.
Буйволиця – справжній скарб у господарстві селян. З молока виготовляють жирні сир, бринзу, кисляк. Та і яловичина відмінної якості. Недарма кращого приданого молодятам від буйволячої телички на весіллях тут не бачать. Правда, до тварини потрібен вмілий підхід, бо не кожній господині „віддасть” молоко.
Були колись буйволи і в сусідніх селах – Боронаві, Стеблівці, Сокирниці, Крайникові. Приміром, у Стеблівці, що вважалось „буйволячою столицею Срібної Землі” (так споконвіку називають Закарпаття), кожне друге обійстя утримувало цих тварин, а сільське стадо налічувало кілька сотень голів. У тодішньому колгоспі „Дружба” була навіть буйволяча ферма в Сокирниці. З Азербайджану завезли елітні екземпляри, ще 60 племтелиць породи „мурах” закупили в Болгарії. Планували в рік отримувати від кожної матки 4 000 літри молока. Селекційна робота обіцяла гарне майбутнє стадо.
Але вдарила нерозумна перебудова, колгосп розпався, погіршала і екологічна ситуація. Меліорували молочарне урочище „Гниляк”, тварин відтиснули на голе гирло біля Тиси. Пізніше навіть і звідти їх „попросили”. Єдиним „острівцем” залишивсь Велятин, де ще частково збереглись природні пасовища з баюрами та купинами-ситником. З появою в селі елітного плідника зажевріла надія на відновлення екзотичної череди. І хтозна, можливо, невдовзі буйволи знову в сусідніх селах „пропишуться”. Тоді знову в Хустівський район проляжуть стежки екскурсантів, любителі природи з багатьох країн. І дивуватимуться вони не лише з єдиної у країні долини нарцисів (про це писала „Провінційка”), але й з реліктових тварин. А ще намагатимуться купити делікатес – літр цілющого буйволячого молока та кілограм бринзи.
Василь ЯНОШІ,
Дубно.
Схожі новини
Створення та просування сайтів Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Календар
«    Сентябрь 2021    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930 
Вгору