Хай зоріють біля тину кетяги калини

Можливо, така ситуація тому, що нині живущі мало знають про символ життєвого опертя родинного благополуччя й достатку. Тож хотілося б розказати про ці непоказні насадження, що не лише скрашують наші будні, але й виручають людину, даючи цінну харчову та лікарську сировину.

Таки без калини нема України

Справді, без цього куща-деревця важко уявити наші села, нашу сутність. Візміть пісенну творчість. Пригадайте милозвучні, барвисті назви: „Ой, у лузі, при дорозі зацвіла калина...”, „Червона калинонька, похиле деревце”, „Ти, червона калинонько, чому листя опускаєш?”, „А у лузі калина, весь луг прикрасила”, „Ой, зацвіла калинонька, з неї цвіток спав”. І нарешті баладу часів Хмельниччини „Розлилися круті бережечки”, де йдеться про мужність і незламність народу в боротьбі за незалежність народу рідного краю, благородний порив звитяжців похилену червону калину, підняти, а свою славну Україну, засмучену, розвеселити. Отже, з калиною в пісенному фольклорі асоціюються патріотичні почуття, любов до рідного краю. До того ж рубінові плоди, за народними уявленнями, символізували мужність людей, котрі проливали кров у боротьбі з ворогами. Поширена розповідь про сміливих бранок, які заводили в непролазні хащі загони турків-завойовників, прирікаючи їх на загибель. А з крові цих самовідданих патріоток ніби й зростали калинові кущі. Бо де гаряча дівоча кров на камінь впала, там червона калина стала (легенда „Дівочий ліс”). Водночас, калина — це символ рідної землі, батьківського дому. Йдеться про той символ, що і пам’ять людську береже, нагадуючи про милий край. Недарма, козак, вмираючи на чужині, просить насипати йому високу могилу, посадить у головах калину: будуть пташки прилітати, насіння їсти, будуть приносити від родоньку вісті. До слова, і чумак, коли настала припадонька гірка (занедужав у дорозі), звертається до матері з аналогічним проханням — посадити на могилі червону калину, почепити на неї червону хустину, аби славонька пішла про чумаченька на всю Україну. Подібні мотиви стрічаємо в солдатських, наймитських піснях. Гарно відгукуються в народі про розквітле деревце. Ось кілька повір’їв, прислів’їв, порівнянь: „Похолодало, риба не ловиться, то калина в цвіт вбирається”, „Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте”, „Розцвіла, як калина”, „Заливається, як соловейко на калині розквітлій”. Цей пісенний образ знаходимо у піснях „Як піду я яром та долиною” (народна) та „Ходила дівочка коло Мариночки” (русальна). Або таке барвисте порівняння: „У хустині дівчина, як у лузі калина”, порада: „Вибери собі дівоньку, як калинову квітоньку”. В художній свідомості мас вона щедро уславилася своєю незрівнянною красою. Та й справді — червона, ясна, жарка, красна. А ще з калиною порівнюється дівочість, взагалі молода врода. Наведу випробуване часом, невідступне правило поведінки юнки (тут криється глибока народна мораль): „Темного лугу калина — доброго батька дитина”. Хоч вона по ночах ходила, та калину при собі носила: купували купці — не продала, прохали хлопці — вона не дала, шовком ніженьки зв’язала, за всіх тому Івану держала. Калина в цвіту — прикмета дівування, пора кохання, що не буває без тривожних переживань. Адже коли лаштуєшся заміж, слід поміркувати добре, все обдумать, все зважити. Ото калина буває для дівчат порадницею, пересторогу їм дає. А коли настає пора весілля, її кетяги на найпочеснішому місці букетом перед нареченою як символ душевної краси, радості, щасливого сімейного життя; рубінові ягоди прикрашають весільний коровай, вінок самої нареченої. Бо до всього, вони ще й гарно пахнуть — водночас яблуками та валеріаною. У нашому фольклорі ця рослина — часта „гостя”: то герой тужить за молодістю і хотів би повернутись на калиновий міст, то надіється на краще майбутнє (мріє про щасливу долю з дівчиною-калинкою), то калина підтримує сили жниварів. А який глибокий зміст у поширених пісенних образах „калиновий міст” чи „калинова сопілка”. Варто згадати і про барвисті загадки про цей кущ: „Сидить півень над водою з червоною бородою”, „Серед лісу-пралісу червоне плаття висить”, „І не дівка, та червоні стрічки носить”, „У вінку зеленолиста, в червоному намисті видивляється у воду на свою хорошу вроду”. Про калину писали багато українських літераторів: Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українака, Павло Тичина, Максим Рильський, Марійка Підгірянка, Микола Зеров, Іван Драч, у творах яких проникливі рядки, що славлять наш символ. Ще одна цікава деталь. На Україні 76 поселень калиновим знаком помічені (Калинівка, Калиновий Міст, Калиновий Гай, Калинове-Борщовате, Калинів, Калинова Балка...).

Її вважають магічним деревом

Калину здавна знахарі шанували, бо вважали її магічним деревом, що мало величезний біоенергетичний потенціал. Гронами недарма прикрашали покуття в оселі, вірячи, ніби це допомагає від пристріту, заступає шлях нечистій силі. Рослина стане прикрасою будь-якого двору, потрібно для неї лише обрати належне місце. Невибаглива щодо умов розвитку, вона любить коли розлогий кущ не затінюється іншими насадженнями. Найкраще підходить куток саду, дворища з вологим грунтом. Найпростіше розмножувати калину діленням куща, кореневими відростками, відводками. При такому способі садіння плоди з’являються через два роки. Здавна відомо: калина — помічна при багатьох недугах. Ягоди з медом є гарним засобом подолання застуди. При зовнішніх і внутрішніх крововиливах п’ють відвар кори. Застосовують її при атеросклерозах, серцевосудинних спазмах, при серцевій недостатності. Калина містить велику кількість вітамінів. Скажімо, за кількістю вітаміну „С” спокійно конкурує з лимонами. До речі, всі частини диво-куща мають цілющі властивості: кора, листя, квіти, клоди. Тому сировину заготовляють упродовж всього сезону. Але найчастіше використовують плоди. Зокрема, зі свіжих ягід можна приготувати желе, що не менш смачне для споживання, і помічне при кашлю. Високо ціниться й мармелад із ягід та яблук. Смачними виходять і ягоди в цукрі. Правда, один із декоративних видів рослини „Бульдежен” (по-французьки означає „сніжна куля” чи „сніжна грудка”) дає лише стерильні квіти. Такі кущі не плодоносять, а радують великими, до 10 сантиметрів у радіусі, кулястими суцвіттями сніжно-білого кольору. Пропоную один із відварів при незапущеній формі гіпертонії. Беруть по столовій ложці ягід калини, квіток глоду, ягід чорноплідної горобини. Заливають збір двома склянками окропу, накривають кришкою і нагрівають у паровій бані 10 хвилин. Потім відвар 45 хвилин має охолонути. Далі його цідять і доливають кип’яченою водою до первісного об’єму. Приймають отримане 3-4 рази на день по півсклянки після їжі. Зберігати його можна не більше доби в холодильнику. Можна б ще й ще розповідати про звичайний (і водночас незвичний) кущ, що веде нас цінним екскурсом у глибину століть. І заклик садити в обійсті калину — це не просто данина моді, а один із шляхів до повернення нині живущих у лоно національних святинь. Недарма ж бо мовиться, що без цієї рослини таки нема України.

Василь ЯНОШІ,

Дубно.