Смерть заради життя

«Діти, котрі знаходяться тут, стали братами та сестрами… не по крові, а по горю… Не по парті, а по ліжку, не по футбольному м’ячу, а по крапельниці…, не по хобі, а по ненависній лавині, що накрила сім’ї кожного з нас, і по спільній меті – не дати їй здолати нашого сильного людського духу», — так у своєму щоденнику написав один із пацієнтів дитячого відділення Інституту онкології — 15-річний Андрій Лозинський. Довгий коридор, кушетки вздовж стіни, кабінети лікарів, палати. У маленьких пацієтів тиха година. Мами метушливо займаються буденними справами: перуть, прасують, шиють, готують. Заклопотані власними проблемами, вони час від часу підводять виснажені від сліз очі. Лікарня щонайменше на півроку стає їхнім домом. Їх об’єднало та зробило сильними спільне горе, їх об’єднала нерівна боротьба з хворобою, яка забрала у їхньої малечі дитинство, а у декого — навіть життя. За що?!

Жіноча доля

Президент фонду Лариса Лавренюк та віце-президент Аліна Лівашова запрошують до зали відпочинку. На стінах — роботи дітей, фотографії. Завдяки їхнім зусиллям і старанням у відділенні з’явились необхідні технічні засоби, меблі, а декілька сімей отримали фінансову підтримку. Лариса народилася в Овручі (Житомирська обл.). Батько був військовим, тому сім’я довгий час жила у Польщі. Закінчила Житомирський педагогічний інститут. Працювала вчителем молодших класів у одній із житомирських шкіл. Подобалося працювати з дітьми. На останньому курсі університету вийшла заміж. З Ігорем Лариса познайомилася у Житомирі на вечірці. Ігор не любив ходити на дискотеки, але того дня один із його друзів у клубі святкував день народження. Заміжжя у Ларисині плани не вписувалось, тому Ігор чотири рази робив пропозицію, і таки покорив дівоче серце наполегливістю. Попрацювала кілька років. Пішла у декрет. У школі за цей період відбулося чимало змін. Скоротили кількість початкових класів, тому умов для повернення не було взагалі.

Перед мікрофоном Лариса Чайка

Близько 10 років Лариса працює ведучою кількох авторських пограм, диктором та менеджером-адміністратором на радіо. Вона стояла біля витоків створення в Житомирі місцевої радіостанції. Слухачі знали Ларису Чайку (псевдонім) як автора та ведучу кулінарної програми „Таверна”, диктора щогодинних випусків новин. Програма створювалася удома: щовечора перечитувала десятки кулінарних книг, писала нові сценарії, дещо перед випуском у ефір проходило так звану перевірку на власній кухні. Чоловікові усі заздрили, казали, що Лариса годує усілякими делікатесами, а він і не заперечував. На Ігорів день народження Лариса запросила його друзів та знайомих і спеціально приготувала ті страви, про які щоденно розповідала в ефірі, щоб вони змогли скуштувати почуті рецепти на смак. На роботу жінці довелося вийти, коли найменшому сину Андрійку виповнилося три місяці. Ще з того часу Андрійко почав брати участь у рекламних роликах: на наполегливі прохання мами-журналістки йому доводиться гучно сміятися або плакати. Зараз Лариса працює лише у вихідні.

Горе, що підкралося непомітно

Андрійкові виповнився рік і десять місяців, коли Лариса із ним приїхала в Інститут онкології. До цього Лавренюки близько місяця лікувалися у Житомирській обласній лікарні, де дитині поставили діагноз — деструктивна пневмонія. Протягом місяця Андрійкові робили процедури, які не можна було робити. Дитині не ставало краще. На мамину тривогу лікар відповів цілком спокійно: „Я подумаю, який антибіотик вам змінити”. Відтоді Лариса почала шукати лікарів у столиці. В інституті педіатрії пульмунології на консиліумі професори вирішили, що це не туберкульоз. Вони направили в іншу лікарню. За житомирськими рентгенівськими знімками професор … зауважив, що перш ніж лікувати пневмонію, потрібно перевірити, чи це не пухлина. — Чотири роки тому я навіть не думала, що серед дитячих захворювань може бути рак, — розповідає Лариса, й у бездонних блакитних очах матері проблискують сльози болю. Наступного дня мама Лариса вже знала страшний діагноз своєї дитини. — Нас направили в Інститут онкології. Перший блок лікування зайняв близько півроку. Після процедур, зроблених у Житомирі, виявилось, що лікарі навіть «виростили» пухлину, тому її операційне видалення було неможливим. 9 травня 2005 року Андрійка не стало...

Народження благодійного фонду

У палатах, розрахованих на трьох-чотирьох пацієнтів, стоїть 6 ліжок. Там живуть та лікуються 12 осіб: 6 мам і 6 дітей. У відділенні всього 19 місць, тому батьки по півроку чекають своєї черги. Їх відправляють на лікування за місцем проживання, де, найімовірніше, немає ні належного обладнання, ні ліків, ні лікарів, які зможуть поставити правильний діагноз. — У травні наступного року виповниться сорок років цьому відділенню. Ми будемо відзначати день дитини, яка виздоровіла. Ми хочемо познайомити наших пацієнтів із тими, хто вилікувався, хто має уже власних дітей. Це буде для них найкращим стимулом до видужання, — згадує пані Людмила. Фінансування фонду – це здебільшого пожертвування приватних осіб та компанії. Зараз працюємо над будівництвом дитячого майданчика. У нас благодійність стає на належний рівень. Члени фонду — восьмеро батьків з різних регіонів України. Членом фонду є Віктор Павлик. Співак у цьому дитячому відділені знімав кліп на пісню «Мама». Особливо тісно ми співпрацюємо з лікарями. Їм потрібні якісь хірургічні препарати, ми замовляємо експериментальні два-три. Коли вони підходять, беремо більше.

Люди поспішають творити добро

Для дітей часто організовують творчі вечори, до них приїжджають волонтери, майстри художньої справи. Одного разу Лариса запросила у Київ художницю з Житомира Олену Гузенко (Ларисині та Олині діти навчаються в одному класі). На першому ж занятті маленькі пацієнти на дерев’яну основу наносили рельєфні візерунки за допомогою італійської глини, яка не потребує випалювання. Зверху наносили малюнки гуашшю і покривали усе це лаком. Діти так захоплюються арт-діяльністю, що повністю відволікаються від своїх проблем, забувають про біль, про крапельницю, яка приєднана поруч. У вівторок діти працюють над аплікаціями, у середу волонтерські групи молоді проводять з дітьми години малювання, а у вихідні отець Євгеній влаштовує їм екскурсії Києвом, возить маленьких пацієнтів святинями Київської області. Навчання тут немає. Це питання складне. Тут кожна дитина потребує індивідуальної освіти, а для цього необхідний запит від лікарні. Сьогодні у відділені на лікуванні знаходиться грузинська дівчинка. Сім’я опинилася у чужій країні, цим людям потрібні гроші не тільки для того, щоб лікувати дитину, але й щоб жити. Нещодавно на лікування привезли хлопчика із дитячого будинку, тому за цією дитиною навіть нікому доглядати. Фонд оплачує йому медсестру.

Сірі будні, розмальовані болем

Лариса гортає книжечку, яка була видана за сприяння видавництва «Махаон-Україна» і радіо «Хіт-FM». На її сторінках — дитячі поезії, малюнки, аплікації, фотографії. Показуючи світлини дітей, Лариса розповідає про кожного з них, мов про власну дитину: — Андрійко Лозинський полікувався і поїхав. Саша виздоровіла, вже більше п’яти років минуло. Уже сорок днів, як з нами немає Наталочки. Ось Людочка приїхала на перевірку. Гліб закінчує лікування. Він прочитав цю книжечку і на основі прочитаного написав ще одну поезію. Фонд випустив книгу „Ви не одинокі”, де, окрім розповідей про хворобу, є чимало корисних порад для батьків та дітей. До створення фонду батьки самотужки шукали собі спонсора. Що змусило жінку після втрати власної дитини допомагати іншим батькам, запитувати недоречно. — Це нормально, коли при серйозних важких відділеннях організовуються батьківські фонди. Саме ми знаємо цю проблему зсередини. Коли розповідаємо комусь про це, то не говоримо завченими фразами. Це все йде з душі, ми це пережили, це пам’ять про наших дітей.

Власниця ордену Нестора Літописця

Одного дня Ларисі зателефонували і повідоми, що Українська Православна Церква представила її до ордену, який вручатиме сам митрополит Володимир. — Ці люди, не знаючи мого віросповідання, вирішили нагородити орденом. Я запитала, чому саме мене нагороджують. Мені відповіли: «Ми слідкуємо за вашою діяльністю. Кого ж нагороджувати, якщо не вас». Ми всі тоді приїхали у Лавру. В основному на нагородженні були присутні священики. Орден вручили чотирьом присутнім, серед яких і отець Євгеній.

Фонд хоче жити

У планах президента фонду — створення центру реабілітації дітей. Без державної підтримки тут не обійтися. — Хоча б приміщення виділили, інше ми б самі створили та організували. Непогано було б організувати табір, де б дітей навчали жити, відчувати себе рівноправними. Їх треба вчити з цим далі жити, прив’язувати почуття самодостатності і самостійності, — переймається Лариса. Її робочі дні «розриваються» між Житомиром і Києвом. Удома чекає 14-річний син і люблячий чоловік, у Інституті онології на її допомогу сподіваються десятки хворих дітей. Залишитися осторонь цієї проблеми Лариса не зможе ніколи. Маленькі пацієнти чекають і на Вашу допомогу:


--------------------------------------------------------------------------------

БО «Фонд допомоги онкохворим дітям «Краб» р/р №2600169634 «Райффайзен Банк Аваль» у м. Києві. Код ЄРДПУ 34750770 МФО 380805. Дитяче відділення відчуває особливу потребу у технічних пристроях, меблях, будівельних матеріалах. Можна допомогти комусь із батьків конкретно.


--------------------------------------------------------------------------------

Анна УСІК,

Київ.