ПАРИЖ ЗА 14 ДНІВ

При слові “Париж” у багатьох жінок завмирає серце. Адже це столиця парфумів, краси та вічного кохання. Принаймні, така у нього репутація…
Нещодавно повернулась із Франції, куди їздила по бізнесових справах, жителька Радивилова Тетяна Андріюк. Тож пропонуємо вам розповідь пані Тетяни про те, що її найбільше вразило в Парижі.
Про Париж
“Здивувало мене насамперед те, що Париж насправді дуже маленьке місто, практично все можна обійти пішки. Столиця Франції в основному кольорова, тобто багато приїжджого населення. Французи не є дуже привітними до чужих, можливо, через те, що місто перенасичене емігрантами.
Атмосфера Парижу дуже неповторна. Там панує свобода. Нікого нічим не здивуєш, можна лягти полежати просто серед вулиці. А в метро там є такі старенькі вагончики, двері в яких не зачиняються автоматично, а закриваються на гачок.
Всі вулиці в Парижі пахнуть парфумами. Ними напоєне повітря. Оскільки вони досить дорогі, то, на жаль, справжніх французьких парфумів я не привезла.
У Парижі є багато порожніх помешкань. Наприклад, якщо емігрант одержав право на житло, то він має з чого вибирати, причому від двох квартир можна відмовитись, а від третьої вже ні. Українців там беруть не дуже охоче, а от чеченців, білорусів приймають з огляду на політичну ситуацію в їх країнах.
Бувала у визначних місцях. На Єлисейських полях, вулиці Мулен-Руж, Монмантрі, бачила Ейфелеву вежу, Нотр-Дам, вулицю Сен-Жермен, де живуть багатії. Монмантр, наприклад, – це цілий історичний квартал, де багато кафе, художників, є ринок з мережею магазинчиків дешевого товару. А над Сеною є такі майданчики, де організовуються безкоштовні концерти для молоді.
Париж дуже гарний. Будиночки мають двір, засаджений квітами. Взагалі, квітів дуже багато. Старий Париж побудований так, що від площі вулиці розходяться, наче промені. Там прекрасні парки, квітники, фонтани. Кожен дім у передмісті Парижу має іншу архітектуру, схожий на маленький замок. Не такий величезний, як будують нові українці, а такий, щоб вистачало для життя.
Французи та їх примхи
Парижани вдягаються дуже просто, але вони великі естети. Завжди мають в одязі такі аксесуари, що привертають до себе увагу – яскраві хустинки тощо. Щодо жінок, то справжні парижанки маленькі, стрункі і темноволосі. Треба сказати також, що по французу одразу не визначиш за одягом, багатий він чи ні.
Вечорами парижани організовують такі собі змагання – забіги на роликах. Це цікаве видовище. Під гучні завивання поліцейських сирен сотні тисяч людей різного віку катаються вулицями.
Щодо французької молоді, то, думаю, вона скрізь однакова, нічим не відрізняється – ні за розумом, ні за інтересами, ні за “продвинутістю” наші діти нічим не гірші.
Французи багато уваги приділяють їжі. При всій їхній скупості гроші на харчі вони тратять охоче, не шкодують. А їжа там дуже дорога. У меню входять креветки, сири… А от до меблів, обстановки вони не дуже прив»язані. Взагалі, життя у Франції дороге. А середня зарплата – 2000-3000 євро.
Самі вони готують мало, люблять їсти в кафе. Причому обіди там (мінімум 10 євро) дуже смачні. В обід за столиками кафе побачиш багато парижан у костюмах та краватках, зате після роботи всі одразу перевдягаються у щось просте та непримітне.
Там у магазинах є речі, які у нас ніхто б не купив і за 10 копійок. Я бачила там страшезне пальто за 500 євро. Як мені пояснили, це одяг для багатих людей, які хочуть виглядати бідними. А от на оптових точках є дуже дешевий модний одяг.
Життя емігрантів
Була в готелі, де живуть переселенці, де їм видають їжу (в основному це макарони, сири, чай, фруктів мало). Особливо багато там молдаван, бо Румунія має безвізовий в»їзд у Францію.
Всі живуть окремо, своїми групами. Російські емігранти спілкувались, наприклад, лише між собою.
До речі, всі жінки, які повиходили заміж за французів, як правило, розлучаються. Бо французи мають специфічний менталітет. Вони досить скупі. Практично не спілкуються між собою, досить замкнуті.
У Парижі є російські гастрономи з російським обслуговуванням. Українських не бачила. А ще там є так званий арабський квартал. Це ціле місто зі своїми звичаями, гамірним ринком. Там такий шум, що не дай, Боже, щоб вони коли-небудь з»явились у нас.
Жебраків не бачила ні одного. Втім, була у сквері, де живуть українські та російські бомжі. З нашими їх не порівняти. Бо вони виглядають дуже пристойно, отримують їжу в спеціальних пунктах. Вони досить вгодовані. Мають медичне обслуговування через Червоний хрест. Їм там настільки добре живеться, що вони не хочуть повертатись на Україну, де у багатьох родини, дружини, які будуть “пиляти”, де гроші”.
...Завершувалась розповідь пані Тетяни згадкою про... Таїланд, де вона побувала минулого року. Що не кажи, не одним Радивиловом живуть наші люди. Залишається лише по-доброму позаздрити та пошкодувати, що не привезла Тетяна фотографій. Лише враження, що залишаться з нею назавжди.
Слухала і уявляла Париж Наталя АНДРІЮК,
Радивилів.