Рівне:

Створення та просування сайтів

СХОДЬМОСЯ ДО ВІЧНОГО

Суспільство 02-бер, 2006, 10:149 prov 1 459
Понад 30 років минуло відтоді, коли вирувало в Рівненському державному педагогічному інституті літстудійське життя. Серед членів літстудії були як уже апробовані в обласній пресі імена, так і ще зовсім невідомі. До перших відносилися Любов та Микола Пшеничні, Микола та Юрій Береза, Олександр Ундір, Микола Ужвін… До них долучилися кількома роками пізніше Микола Тимчак, Євген Цимбалюк, Анатолій Криловець…
У ті студентські роки активним літстудійцем був і Микола Тимчак, нині відомий в Україні поет, художник, музикант, різьб’яр по дереву, член Національної спілки письменників України, автор самобутніх поетичних книг.
Нині дубенчанин Микола Тимчак зустрічає свій полудень віку. З новими творчими задумами і нововиданою книгою поезій “Сніги”. Про неї і ведуть мову Тимчакові побратими з тих далеких інститутських літ, колишні голови цієї літстудії, письменники Микола Пшеничний та Юрій Береза.
М.П.: “Сніги” – це не просто нова поетична книга Миколи Тимчака. Це – вибране його багаторічної та багатогранної праці. Перший розділ її – то Поезія в найвищому, найістиннішому значенні цього слова. Як, власне, і два наступні, де вміщені власноруч проілюстровані твори для дітей і фоторепродукції Миколих горельєфів, художніх полотен, графіки, храмових розписів…
Ю.Б.: Літературним персонажам, як нак мене, в Тимчакових “Снігах” аж затісно…
М.П.: Мені теж про це думається. Бо вони поєднують своїми долями різні краї, різні епохи. Микола пише: “Білий сніг, неначе Біла Русь, впав посеред світу на коліна”, “Тато скидають терновий вінець перед нами”, “Мама біжать навпрошки через вічності поле”… А ще в нього – про церкви, костели та мури замку, сирітську долю в мокрих пелюшках…
Ю.Б.: Але найвибуховішою в книзі є поезія “Вовк”…
-М.П.:Ніколи не забуду, як тоді ще живий Микола Вінграновський, почувши цей Миколин вірш в авторському виконанні, аж здригнувся, — може, тому, що сам колись як кінорежисер відфільмував вражаючу стрічку про сіроманця. Може, тому, що вперше побачивши мистецькі роботи Тимчака та ознайомившись із його поезіями, мовив:” Тепер я нарешті розумію, чому люблю ваш край більше, аніж свою південну Україну”. А може, ще чомусь…
Ю.Б.:Зауваж, у книзі “Сніги” немає жодного пейзажу задля пейзажу…
М.П.: У ній навіть інтимна тематика щоразу проектується на високе та непроминальне. Ю.Б.: Мабуть, “Сніги” є такими тому, що в них – нічого вигаданого…
М.П.: Безперечно: нічого! Про що б не писав Микола Тимчак. Що б не малював, про кого б не співав, що б не різьбив. Чи не кожен його вірш – то джерело для цитування. Згадаймо бодай таке:”Нехай пречисте слово калинове Покличе нас, погублених, з пітьми. Зіходьмося до матері, братове, Та й защедруймо! Хто ж, якщо не ми?..”
Розмову записав Сергій ДОЛЕНКО,
Рівне.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору