Суд безсилий перед… крадіжкою

Коли з квартири рівнянина Дмитра Заремби зник золотий годинник, обручки та інші родинні цінності, які він отримав у спадок від своїх батьків, ні господарю, ні господині навіть на думку не спало звинувачувати у крадіжці ювелірних виробів племінницю — доньку двоюрідної сестри пана Дмитра.
— Дівчина прийшла до нас і попросила тимчасового притулку (саме тоді її вигнав із дому батько). Ми з дружиною тоді не могли припустити, що вона здатна на такий ганебний вчинок, — розповідає Дмитро Заремба.
Однак невдовзі Олена сама про все зізналася. Тим паче, що й свідки знайшлися.
Вона розповіла слідчому про те, що справді скоїла злочин: винесла з квартири своїх родичів чимало ювелірних виробів вартістю майже 2 тисячі доларів і здала коштовності в ломбард, отримавши за це лише 700 гривень. Згодом Олена написала пояснення слідчому. За фактом її злочину було порушено кримінальну справу.
Однак, як зауважив Дмитро Заремба, злочин «розписали» на два епізоди. Рівненський міський суд засудив Олену за ст. 185 Кримінального кодексу України. І все ж таки її звільнили від покарання з випробуванням і призначили іспитовий термін за умови сплати завданих збитків на суму 7 тисяч гривень. Рівненський міський відділ державної виконавчої служби відкрив за цією справою виконавче провадження.
— Втім, час спливає, а племінниця ще не повернула нам із дружиною жодної копійки, — розповідає Дмитро Заремба. — Куди тільки ми не зверталися: і до начальника міського відділу державної виконавчої служби, і до прокурора зі нагляду за дотриманням рішень суду в м. Рівне… Шукали справедливості і в обласній прокуратурі, і в апеляційному суді Рівненської області, і у відділі з питань звернень громадян при Верховній Раді. Писали навіть на адресу телепрограми «Судові справи»… Але до цього часу племінниця не відшкодувала нам жодної копійки, тому що ніде не працює і власного майна не має.
На прохання нашого кореспондента ситуацію прокоментував адвокат Олександр Бражніков:
— Проблема виконання судових рішень — це один із багатьох недоліків вітчизняного правосуддя, який значною мірою підриває його авторитет. Безперечно, потерпіла від злочину особа справедливо розраховує на відшкодування завданих їй збитків. Однак реалії нашого життя часто роблять ці сподівання марними. Незважаючи на приписи закону, відсутність у злочинця доходів і майна практично робить таку правову сентенцію мертвою, а заподіювача шкоди безкарним.
Нещодавно в цивільному законодавстві України, яке прагне відповідати високим європейським стандартам, з’явилася норма, згідно з якою майнова шкода, завдана фізичній особі внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Здавалося б, усі крапки над «і» поставлено, якби не одне «але». Після цих слів у Цивільному Кодексі України є непримітне для непосвячених у тонкощі юриспруденції застереження про те, що умови та порядок такого відшкодування встановлюються законом. Якраз у цьому й полягає проблема Дмитра Заремби, оскільки в Законі «Про державний бюджет України», який приймається кожного року, жодного разу кошти на такі відшкодування не передбачалися.
Тож потерпілому залишається або дочекатися, що в його племінниці прокинеться совість і вона добровільно відшкодує завдані збитки, або дожити до часів, коли наша держава не тільки декларуватиме свої наміри перед європейською спільнотою, вміщуючи в закони певні правові норми, а й реально дбатиме про забезпечення своїх громадян європейськими правами і гарантіями.
Наталія ЛЕВЧУН,
Рівне.