ГРОМАДЯНИН О

Навіть своєю фігурою він нагадує букву О. Єдине, чим, либонь, відрізняється його О, так це наявністю широкополого рудого капелюха зверху, ріденької борідки посередині та чорної теки під боком.
Та прозивають його у нашому містечку громадянином О зовсім з інших причин. Будь-яка, будь-де і з будь-ким зустріч для нього – раптова несподіванка! Тому замість «Добридень!» у відповідь на привітання з його вузенького рота вилітає коротке: «О!» При цьому громадянин О ніколи не зупиняється, не подає руки, чим підкреслює свою значимість і поважність. Ніхто з тих же знайомих цьому не надає жодної уваги. Бо звикли, як сам громадянин О до свого куцого: «О!»
Сьогодні – свята неділя. Вулиці нашого містечка – багатолюдні. Всяк поспішає у своїх невідкладних справах. Хто – у матеріальних, хто – у духовних, хто – за ковбасою на ринок, хто – за спасінням Господнім до тутешнього храму.
Громадянин О тримає курс – і ні туди, і ні сюди. У нього – нейтральна позиція. Він котиться до відділення «Ощадбанку» перевірять курс валюти. То така вже звичка, як і оте:»О!» Бо в будень, зазвичай, громадянин О часу на цю дрібничку не має, позаяк як пенсіонер і колишній спеціаліст, благодійник, бізнесмен і претендент на президенське крісло навантажений невідкладними обов»язками почесного члена колективу працівників місцевої трупарні…
Не кожен, хто боїться висоти, відмовляється від високих посад. Громадянин О належав саме до таких. Як тільки опинився на першому й останньому курсі місцевого університету, відразу зголосився на посаду старости студентської кімнати. Той час він запам»ятав назавжди. Особливо врізалися в його пам»ять дні боротьби мешканців гуртожитку за свої екологічні права…
На мешканців 135-ї студенти-сусіди поскаржилися коменданту гуртожитку Старкову. Мовляв, ті денно й нічно галасують, грюкають-брязкають… Комендант як дисциплінована людина, котра пройшла всі сходини кар»єри, починаючи з наглядача і закінчуючи начальником колонії суворого режиму, негайно доповів про наявне порушення правил проживання декану факультету Довбенку, колишньому пацієнтові виправно-трудової установи.
Той із рішенням також не забарився. Він організував і очолив комісію з перевірки наявного факту. До складу комісії увійшли, крім декана Довбенка, представники студдеканату, профкомітету та, зрозуміло, комендант Старков.
Озброївшись олівцями та блокнотами, комісія оперативно прибула серед білого дня в гуртожиток. Однак переступити поріг 135-ї їй не вдалося. Різкий запах звалив членів комісії з ніг. Тому мешканцям 135-ї довелося терміново викликати карету невідкладної допомоги.
Як тільки потерпілих відпустили з лікарні, ті поцікавилися в мешканців 135-ї, чим пахне у їхньому помешканні. Староста кімнати громадянин О відразу щиросердно зізнався:
– Парфумами майбутнього!
Іншої додаткової інформації членам комісії ніхто не надав. Тож вирішено було рейд перевірки повторити.
Комісія прихопила цього разу із собою на всяк випадок університетського двірника Пархома, котрий вирізнявся неабияким фізичним здоров»ям, адже міг залпом видудлити пляшку денатурату.
На третій поверх, де знаходиться 135-та, члени комісії піднялися досить швидко. Але там і зупинилися, бо вловили знайомий різкий запах. До кінця зрозуміти його походження вони не встигли, оскільки попадали від серцевого нападу.
Карету невідкладної допомоги викликали всім поверхом.
Прибулі медики спрацювали професійно, вклавши майстерно на одні ноші всіх потерпілих членів комісії і затягнувши їх у карету. На запитання старшого бригади, чим пахне на третьому поверсі, староста поверху Бурулька доповів:
– Парфумами майбутнього!
Від додаткових пояснень він також відмовився.
Після тижневого перебування в реанімації члени комісії з перевірки факту порушення правил проживання в гуртожитку з»явилися на місці події втретє. Разом із представником МНС.
Проте в гуртожиток не потрапили. Різкий і знайомий до болю запах звалив їх із ніг ще на порозі студентського помешкання.
Карету невідкладної допомоги викликали всім гуртожитком. Спільно і вантажили потерпілих.
На запитання, чим пахне в гуртожитку, студенти дружно проскандували:
– Парфумами майбутнього!
Бригада, було, вже сідала в автомобіль, коли один із її членів, який, як пізніше з»ясувалося, одну добу чергує на станції невідкладної допомоги, а три – торгує на місцевому ринку засобами боротьби зі шкідниками, радісно вигукнув:
– Я знаю, як називаються парфуми майбутнього!
І, не чекаючи додаткових запитань своїх колег, сказав:
– Їхня назва – «Дихлофос»! Ним студенти борються з ненаситними тарганами!
– Який здогадливий, – раптом кинув староста 135-ї кімнати. – Не те, що члени комісії. Вони думають, що галасом і брязканням тих бридких комах налякати можна. Самообман!
Юрій БЕРЕЗА,
Рівне.
Продовження у наступному номері