Рівне:

Створення та просування сайтів

Ніхто не одинокий, поки є слово переконана рівнянка-одинадцятикласниця

Перлина 25-травня, 2006, 16:219 prov 1 561
Юлія Костюкевич — учениця ЗОШ №1 міста Рівного. З дитинства захоплюється літературою, особливо поезією. Рано почала писати власні вірші. Більше п’яти років займається у літературному обєднанні «Поетарх», що діє при Рівненському міському Палаці дітей та молоді.
Юлія — лауреат Всеукраїнських конкурсів творчої молоді «Повір у себе» з 1999 по 2001 роки, дипломант Міжнародного конкурсу кращих творів молодих українських літераторів «Гранослов» (2005). Неодноразово друкувалася у місцевій пресі. Автор двох поетичних збірок «Початок віршів» (2003), «А давай поговорим про вічне».
Вона ще учениця. А про неї у літературних колах вже говорять як про сформовану поетесу.
— Юліє, твоє ім’я часто звучить не тільки в літературному просторі Рівненщини, а й усієї України. А з чого ж усе починалося? Яким був шлях до такого успіху?
— Ще з п’ятирічного віку, відколи оволоділа грамотою читання, через книжку доторкалася до слова. З десяти років час від часу римувала, аж поки мама, яка спостерігала за моїм потягом до написання віршів, не привела у літооб’єднання “Поетарх”. Тетяна Горбукова, його керівник , навчила мене секретів поетичної майстерності. Я почала багато писати. Щось вдавалося краще, щось не дуже. Але не зупинялася. Працювала і працювала. Інколи, бувало, коли впродовж тривалого часу не приходили поетичні рядки, себе програмувала: брала в руки аркуш паперу, ручку і казала сама до себе: “Мусиш сьогодні щось написати...” І після деяких зусиль писала…А потім були конкурси, перемоги, видання книг...
— Ти працюєш зі словом. А чим же воно є для тебе? Яку роль відіграє у твоєму житті?
— Для мене слово – побратим. Це друг, який у скрутну хвилину завжди виручить. Коли назбирується багато думок, стільки, що вже їх просто не в змозі в собі носити, на допомогу приходить слово. Воно – як жива істота: заспокоює, втішає... Ніхто не одинокий, поки є слово.
— Твоя друга збірка має назву “А давай поговорим про вічне”. Чому саме категорія вічності часто фігурує у твоїх віршах?
— Я дуже люблю життя. Прагну його осмислити. Часто, зазираючи у глибини Всесвіту, думаю про вічність. Ставлю безліч запитань, на більшість з яких намагаюся дати відповідь у своїх же творах.
— А як тобі живеться в оточенні ровесників?
— Раніше було важкувато. Виникало відчуття, що мене не розуміють. Але зараз усе гаразд. Я змінилася. Подорослішала. Та й вони стали іншими. Сприймають мене такою, якою я є. Підтримують. Ми живемо дружно.
— Поділися із читачами “Провінційки” рецептом свого успіху.
— Для того, щоб чогось досягнути, потрібно багато працювати. Ні в якому разі при перших же труднощах не опускати рук. А ще ... бути відкритим, тягнутися до людей – і вони потягнуться до вас, порадять, підтримають, допоможуть.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору