Був у Гуті санаторій

Можливо, молоді мешканці про це і не знають, а старожили Гути Степанської щось та чули від своїх попередників. А найкраще зможе розповісти про лікувальний заклад, який досить плідно діяв на Костопільщині у міжвоєнний період, польський часопис „Wołyń Bliżej” („Волинь ближче”) за 2007 рік. Зважаючи на те, що ініціатором та організатором сільського санаторію в Гуті Степанській був місцевий ксьондз Теодор Чабан, варто одразу зупинитися на діяльності місцевого костелу. Та й на дослідженнях настоятеля римо-католицької парафії, які необхідні були для відкриття чудового оздоровчого місця на березі Горині.
Отже, читаємо по-порядку все, що описує квартальник сусідньої держави:
„...Костел в Гуті Степанській був дерев’яний, збудований на високих фундаментах із цегли та каменю. Споруджений у стилі польського гірського міста Закопане. Всередині римо-католицької святині знаходилося три вівтарі: головний – зі скульптурою Серця Господа Ісуса, з правого боку – Матері Божої Розарієвої (розарій – вервиця), зліва знаходився вівтар Святої Терези від Дитятка Ісуса. Була велика сакристія з двома кімнатами, а також досить великі хори зверху, на яких могло розміститися багато співаків костелу. Органу не було, лише інструмент, дещо подібний за звучанням, на якому гарно грав органіст Францішек Юзьок.
Першим пробощем був ксьондз Чешлінскі, наступним – ксьондз Теодор Чабан, завдяки якому село досягло вищого рівня в своєму розвитку...”
А зараз конкретніше зупинимося на тому, чим займався, окрім духовних справ місцевої католицької громади, згаданий вище ксьондз Теодор Чабан. Читаємо:
„...Ксьондз Чабан, правду кажучи, костелом і парафією особливо не переймався. Була це швидше ділова людина, менше віддана Службі Божій, бо мав хист до чогось іншого. Якщо взяти до уваги те, що ксьондз Чабан мав певні недогляди у справах, пов’язаних із костелом та вірою, то також слід зізнатися в тому, що для села і його мешканців зробив він дуже багато. Наприклад, було собі село Рудня. Ксьондз дійшов до висновку, що ця назва мусить бути пов’язана з якоюсь рудою. Запросив геологорозвідників, і почали вони шукати. Зрештою натрапили на залізну руду, але після глибшого дослідження визнали, що ці поклади замалі, аби розпочинати їх експлуатацію. Облишив це. Почав задумуватися над іншими селами, такими як Малий і Великий Мидськ, – чи їхні назви бува не пов’язані з міддю. Ці ж геологорозвідники розпочали пошуки, і результат був такий самий. Поклади виявилися замалі, щоб розпочати експлуатацію, таким чином і це покинув...”
А ось ближче до того, що стало поштовхом до відкриття джерела зі смачною лікувально-мінеральною водою та покладів дуже цінної для оздоровчих процедур грязі. Втім, поринаємо далі в історичне джерело:
„...У вільні хвилини ксьондз Чабан займався мисливством, тому досить часто виїжджав на багна, які залягали великою площею на окраїні села Гута Степанська, з боку сіл Подмєлєча і Омелянкі. На цих болотах знаходилась величезна кількість диких качок і голубів. Саме там і помітив дивне явище: голуби прилітали великими зграями, пили воду у дуже великій кількості. Корови, як доходили до багна, теж жадібно пили воду, а як було якесь стебло трави – виривали його з корінням. Коли помітив це, спало йому на думку й собі спробувати воду. Через хусточку потягнув у себе і зауважив, що вода солона, а береги багна жовті, наче від корозії. Довго не чекаючи, просвердлив отвір у землі, і звідти вдарив фонтан чистої холодної води із солоним присмаком. В перші дні вода сама била фонтаном висотою 120 сантиметрів. Набрав її, накопав торфу і відіслав це до Варшави для проведення аналізів. Результати були неочікувані та захопливі. Склад мінеральних речовин у воді та грязі ставили їх на друге місце після тих, які були в Чехочінку (містечко у Польщі – автор)...”
Великою перешкодою в різних наукових дослідженнях і розробках, питаннях освіти та культури на теренах Великої Волині була Царська Росія. Ось підтвердження цього:
„...На Волині, зокрема в Гуті Степанській, – відсталість через недопущення до будь-якої культури з боку царату, тобто Росії. Жодних шкіл не було. Якщо десь і вчили писати чи читати, то під великим страхом і в глибокій таємниці. Царський режим засуджував кожний прояв потягу до науки, сприяючи цим самим поширенню цілковитої неписьменності...”
Абсолютною протилежністю царським діям була дуже продуктивна діяльність в Гуті Степанській настоятеля місцевого духовного храму. Читаємо:
„...Ксьондз Чабан, знаючи, як було за часів царя, намагався допомогти людям, організовуючи культурні вечори. На цих вечорах він порушував різні проблеми життя на селі. Просто вчив, вливав знання життя тим, хто бажав цього, а приходило дуже багато людей. В хвилинах перерви між темами люди ставили різні запитання або ксьондз сам у припливі щирості розповідав про себе, про те, як досягнув всього того, що мав...”
Отже, після сенсаційного відкриття отцем джерела мінеральної води, а також отримання прекрасних аналізів грязі, розпочав ксьондз Чабан будувати разом з людьми лікувальний заклад в Гуті Степанській. Вкотре заглиблюємося у міжвоєнні роки:
„...Повернемось до виявленої ксьондзом солоної води та грязі. Отримавши такі успішні результати досліджень, отець Чабан спочатку збудував барак, зібрав із навколишніх місць людей, які страждали від паралічу, і провів пробні лікування. Результати були надзвичайні. Хворі, які не ходили взагалі, вже могли рухатися з допомогою милиць, інші після застосованих процедур могли йти своїми ногами. Збудував також із допомогою щасливого випадку купальний заклад. Приїхало трохи людей з грошима – і звели пансіонати. Через кілька років колишній купальний заклад перебудували у пансіонат, а на невеликій відстані від нього спорудили вже цегляний процедурний заклад...”
Звичайно, з відкриттям пансіонатів у Гуті Степанській значно змінилося життя і місцевих мешканців, про що піде мова нижче.
„...Через те, що кожного року прибувало пансіонатів, щораз більше приїжджало осіб, які потребували лікування, більше людей одразу знайшли роботу, мешканці села могли продавати свої овочі, фрукти та молоко. Лікувальний сезон, як правило, розпочинався з травня і тривав до жовтня. За довгий період діяльності цього санаторію через нього пройшло багато людей не тільки з Волині, , Рівненщини, яка у міжвоєнний період входила до Волинського воєводства, Росії, а також із різних міст та закутків Польщі. А разом із прибуттям людей приходила в Гуту і нова культура, нова мода, яку досить швидко підхоплювала місцева молодь, особливо ніжна стать. Через це виріс і ранг села. Дуже багато „процедурників” жили у господарів, які з цього також мали користь...”
Чи не нагадує це „зелений туризм”, про який стільки говориться нині? В Гуті Степанській це вже відбувалося в 20-30-х роках минулого століття. Заглиблюємося далі у давно пройдені дні.
„...За часів ксьондза Чабана навіть у санаторії не було жодних бухгалтерів. Просто були працівники, яких приймали на сезон, і так звані „поденщики”. Поденним працівникам ксьондз чи його батько перед закінченням роботи щодня виплачували зароблене. Ні в кого нічого не пропало. Робітники, наприклад, терли лікувальну грязь. Йшлося про те, щоб грязь була м’якою та без коренів, а для цього потрібно було пропустити її через спеціальне сито...”
Що ж далі, вже за радянських років, відбувалося в санаторії Гути Степанської? Можливо, щось добудувалося? Як хворі люди, окрім щоденних процедур, проводили свій час? Слово польському журналові „Wołyń Bliżej”.
„...Слід визнати, що радянська влада належним чином оцінила лікувальні можливості оздоровлювального закладу в Гуті. Його значно розбудували. Спорудили великий будинок для щоденних культурних заходів та відпочинку із музикою. Люди, що перебували на лікуванні, мали свого фізкультурного працівника, який проводив щоденну ранкову гімнастику”.
Був у санаторії дуже молодий і цікавий хлопець. Грав, мабуть, на всіх вже досить понищених інструментах, духових і смичкових. Одного разу сів на вікні другого поверху, а ноги звісив на зовнішню сторону. Поруч на столі поклав різні інструменти, і почав награвати якусь мелодію. Кожний стовчик пісні виконував на іншому інструменті, а коли дійшов до таких, як гітара, мандоліна, балалайка, тоді почав і співати. Такий концерт тривав три години.
В оздоровлювальному закладі було проведено електричний струм. Привезли динамо-машину, яка живилася струмом від парової машини, що підігрівала також лікувальну грязь для процедур. Директором цього санаторію в Гуті був невисокий, але міцної будови чоловік. Був закоханий у музику, пісні, в танці, тому й створив танцювально-вокальний ансамбль. Дуже багато молоді з села входило до цього ансамблю”.
Ось вона – коротка історія лікувального закладу в Гуті Степанській, який, на превеликий жаль, припинив своє існування в роки минулої війни разом зі спаленими мешканцями села. Вічна їм пам’ять!
Чеслав ХИТРИЙ,
краєзнавець, член Національної Спілки Журналістів України.