Економіст із мистецькими здібностями

Коли людина працює в галузі економіки, політики чи бізнесу і результати її діяльності виявляються успішними, то це сприймається як норма чи повинність. Але якщо вона разом із цим успішно займається ще й мистецтвом і, до того ж, не одним видом, а майже всіма, то такий факт викликає подив і захоплення.
Уже тринадцятий рік Людмила Любчик навчає дітей економіки. Серед її учнів – учасники МАНу, першого Всеукраїнського турніру юних економістів, учасники і переможці відкритого економічного фестивалю «Сходинка до успіху» (2005) тощо. Крім цього, Людмила Любчик ще й малює, пише вірші, займається арабськими танцями…
– Звідки така багатогранність таланту? – запитую пані Любові. – Можливо, вам передалося від когось у спадок ?
– Та ні, – посміхаючись відповідає співрозмовниця… – Хоча… моя бабуся малювала. Але селянські умови життя не дали розвинутися її таланту… Моє захоплення та заняття мистецтвом почалося передусім із внутрішньої потреби – потягу до його завжди прекрасної та поліфонічної природи.
Ще з ранніх літ Людмила Любчик віршувала, відвідувала художню школу, займалася індійськими танцями. Коли навчалася у технікумі, збирала повні зали глядачів, зривала шквал позитивних емоцій та аплодисментів. Зараз, працюючи керівником Школи бізнесу у Рівненському міському палаці дітей та молоді, вона не полишає займатися мистецтвом.
– Як ви встигаєте, навчаючи дітей економічних знань, ще й малювати, писати вірші, танцювати? І чи не важко вам це поєднувати? – цікавлюсь у пані Людмили. – Адже економіка і мистецтво — дуже різні, зовсім протилежні…
– Знаєте, – відказує вона, – коли працювала у філії Академії статистики, обліку та аудиту (була завідуючою кафедри), бувало важкувато. Майже ніхто мене не розумів. Але, прийшовши на роботу у Палац дітей та молоді, наче відродилася. Тут, у чудовому творчому колективі талановитих майстрів пензля, пера, художнього слова, відбулося моє друге народження у мистецькому вимірі…
Людмила Любчик почала багато малювати. В основному – це портрети, виконані олівцем (переважно жіночі). У кожному з них – свій характер, своя настроєвість… З’явилося чимало поетичних рядків… Але заняття Людмили Любчик мистецтвом аж ніяк не заважало роботі, керівництву Школою бізнесу. Її учні ставали учасниками економічних фестивалів, турнірів, конкурсів…
– Пані Людмило, а чи бували у вашому житті скрутні моменти? – запитую у співрозмовниці. – Якщо так, то чим ви “лікувалися?”
– Скрутні хвилини бувають у кожного. І на моєму шляху їх було чимало. А лікувалася я від них музикотерапією, зокрема творами піаніста Річарда Клайдермана. Музика завжди поспівчуває, втішить. Вона ніколи не зрадить… Музика не шукає вигоди, а просто допомагає і в сумну, і в радісну мить.
Кожен, хто знає Людмилу Любчик, захоплюється її ініціативністю, активністю, прагненням допомогти ближньому. Ті, хто звертаються до неї із проблемами навчального, буттєвого чи душевного характеру, завжди отримують пораду та розраду.
– Я – трохи вчитель, трохи економіст, трохи художник, трохи поет, трохи балерина, – говорить про себе пані Людмила.
– І трохи знавець людських душ, – додаю я до характеристики цієї особистості. – Трохи цілитель людських сердець.
Юлія Бондючна,
Рівне.