Совість — іменник жіночого роду

Пережите

Ганна Марчук із Бокійми завітала до журналістів, щоб від імені парафіян замовити на сторінках газети вітання настоятелю Свято-Покровського храму отцю Ігорю з нагоди його дня народження. Слово за словом — і зав’язалася розмова. Пані Ганна розповіла, що на стежках долі їй довелося долати чимало стресових ситуацій, після яких у декого б і руки опустилися. Однак у цієї мужньої і вольової жінки вистачило сил подолати перепони...

У 70-х роках минулого століття після закінчення партшколи Ганна працювала секретарем партійної організації колгоспу «Жовтень» у Березнівському районі. Із чоловіком Федором мешкали у добротній і затишній оселі. Повністю віддавала себе роботі з людьми. Колгосп досяг високих показників у виробництві сільгосппродукції. Людяного і щирого парторга знали у районі і навіть у високих обласних кабінетах. Здавалося, життя вимальовує оптимістичні перспективи. Однак не забарилися і прикрощі. Спочатку у душах Марчуків загірчило від того, що донька у Бокіймі почувалася добре, а на Березнівщині хворіла. Така тривожна симптоматика змусила пані Ганну звернутися до партійного начальства з проханням перевести на роботу на терени рідної Бокіймівщини. Власне, поволі це питання врегулювалося. Прикро було залишати обжиту шестикімнатну хату, але здоров’я власної дитини — це, як кажуть, святе. У Бокіймі Ганна Марчук спочатку працювала агрономом із захисту рослин, а згодом її обрали секретарем парторганізації колгоспу ім. 40-річчя Жовтня і вона з головою занурилася у роботу. У круговерті численних справ минали роки. І ось настав 1977-й, який став переломним у її долі, як, до речі, і Федора ... Важко захворіла мама Ганни — Марфа Ковальчук. Солдатська вдова лише три роки одержувала пенсію. Згорьована від численних підступних ударів долі, змучена важкою працею пенсіонерка не змогла боротися зі страшним і невідступним раком. Уже коли зболене її тіло і стражденна душа збиралися на вічний спочинок, ненька наважилася, можливо, на найщирішу розмову з донькою. — Ганю, — хвилюючись повела ненька, — я все життя відвідувала церкву, молилася Богу. Свічка життя мого догоряє. Невже поховаєте мене з червоними прапорами? Молю, доню, благаю: виконай мою останню волю і поховай мене за церковним обрядом... За кілька днів душа матусі відпливла за позаземні обрії. Ганна Марчук разом із родиною виконала мамине прохання і в останню земну дорогу провела за християнським обрядом. Однак деякі «доброзичливці», так би мовити, не втратили політичної пильності і не забарилися із візитом у райцентр із доносом. Причому, навіть не приховували мотивів власних устремлінь: мовляв, покараємо одну, для інших це стане засторогою. І покарали. Пані Ганну виключили з Компартії і звільнили із займаємої посади. Під швидкі на розправу руки партчиновників потрапив і Федір — пішов із посади голови сільради. Отож, до родинного горя додався ще один біль. Однак і у сімдесяті роки XX століття на високих щаблях Компартійної драбини подекуди перебували люди із великим серцем, а головне, зі здоровим глуздом. Одне слово, персональну справу Ганни Марчук розглядали на бюро Рівненського обкому Компартії України. Із чотирьох десятків його членів, як кажуть, лишень один «крутив носом». Але і його черству душу зворушила розповідь бокіймівчанки, у якій вона мотивувала свої дії. — Мій батько Василь Ковальчук, — повела бокіймівчанка, — загинув 18 серпня 1945 року у Псковській області під час розмінування території, де у війну велися кровопролитні бої. Ворожа куля обминула на фронті, а у мирний час смерть все-таки довершила чорну справу. Тата ми не ховали. Чужі люди закрили йому очі, поховали у братській могилі. Рідня оплакувала чоловіка і батька далеко від його місця вічного спочинку, в тому числі і чотирирічний синочок Льоня, котрий дитячим розумом не усвідомлював, що сталося, але серцем відчував лихо. Невже я могла знехтувати заповітом матусі, котра так і померла солдатською вдовою, хоча могла влаштувати особисте життя, бо була напрочуд вродливою і доброю? А ще мріяла побувати на могилі свого Василя. Одне слово, бокіймівчанці повернули партквиток, а щодо працевлаштування запевнили, що на місці парторганізація визначиться. Звісно, про повернення на попередню посаду не йшлося. Ганні доручили городню бригаду, а чоловік працював завідуючим фермою. На тих посадах і пенсії діждалися. Бокіймівчанка уже давно простила тих, хто з дурного розуму чи з бідності духовної оббивав пороги у райкомі, намагаючись чи то вислужитися перед районним начальством, чи вивищитися над односельчанкою. Для пані Ганни, котра живе за Божими заповідями, значно важливіше, чи звітували вони за цей вчинок перед власним сумлінням? І що воно підказує їм через три десятиліття після цієї історії?.. Ганна Марчук разом із нині уже покійним братом Леонідом побували на могилі батька на Псковщині. А покійній мамі так і не судилося вклонитися праху чоловіка...

Віталій ТАРАСЮК,

Млинів.А вы вкурсе что на FroGik.Ru можно без регистрации абсолютно бесплатно скачать PHP DevelStudio. Лучший портал рунета. Все бесплатно и по прямой ссылке!