Вирок долі

Обоє вчилися на одному курсі — Толик і Сашко. Обоє були закохані в струнку, синьооку відмінницю Таню. Грайливе дівча нікого з них не відштовхувало. Привітна, доброзичлива Тетянка не знала, кого вибрати, коли через місяць після випускного обоє запропонували їй руку і серце. Поступився Анатолій. Йому тоді здалося, що Тетяна більше прихильна до Олександра. Минали роки, в Тетяни з Сашком народився син, а в Толика в особистому житті так нічого й не склалось. Відомий у ділових колах, успішний бізнесмен, показний з вигляду блондин так і не знайшов собі пари. Ще рік-два — і змирився б з долею, але якось випадково, повертаючись увечері з роботи, вирішив прогулятися містом. Навіть не думав, що тією ж вулицею блукатиме його студентське кохання, яке тепер хіба що в сни приходило. Зустрілися, розговорилися… Ніби цілу вічність не бачились… Грайлива, синьоока, така, як була раніше. Не стримався, щоб не обійняти легенько за плечі. А вона довірливо заглянула в очі, ніби хотіла розгледіти в них свою безтурботну молодість.
— Не такий мій Сашко, як ти. Не клеїться в нього бізнес, усе з рук валиться, — раптом промовила і стихла.
Той вечір ніби перевернув усе шкереберть у житті обох — порядної дружини і поважного бізнесмена. Вони, наче підлітки, вкрадьки зустрічалися, сторожко цілувалися, наче боялися втратити один одного. Берегли своє кохання, як велику таємницю, відому їм обом та ще старому парку, який став місцем їхніх романтичних побачень.
Невдовзі Тетяна сказала Олександру, що змушена його покинути, тому що кохає Анатолія. Вийшла заміж удруге, вже за Коханого, за того, про кого мріяла. Обоє були на вершині щастя, коли дізналися, що Тетяна чекає дитину. Навіть не підозрювали, що над ними нависла чорна тінь біди.
…Діагноз лікарів зі столичної клініки прозвучав, наче вирок.
— Якщо й виживе ця дитина, то залишиться калікою, — похитав головою професор. Крихітне тільце щоразу здригалося на лікарняному ліжечку, ніби від холоду і безповоротної втрати, яку довелося пережити, щойно народившись. Вони з мамою ніби розминулися поміж великих світів, на межі буття і небуття, тьми і світанку. Саме о тій порі, коли сходило сонце, в одному з пологових будинків Рівного народилася дівчинка, мама якої так і не встигла зрадіти її появі. Пізніше, після тривалих досліджень, за результатами експертизи медики поставили діагноз: «емболія навколоплідними водами», ніби виправдовуючись за свою халатність і безвідповідальність.
А породілля ще й досі приходить у сни до чоловіка, сина, свекрухи і крізь сльози промовляє: «Це вони, бузувіри, мені віку вкоротили, це вони залишили мою дитину в цьому світі сиротою!»
Наталія ЛЕВЧУН,
Рівне.