bank-ua.com
Рівне:

Засвідчено очевидцями

Особливий погляд 17-бер, 17:039 Lobanovskiy 2041 0
Тривожна звістка про вторгнення фашистських орд на територію колишнього Союзу РСР облетіла нашу місцину 22 червня 1941-го, а вже 6 липня довжелезні колони озброєних чужинців на велосипедах, автомобілях, мотоциклах, а то й „пішодрала” заполонили містечко.


Окупації великих Межиріч передувала подія, про яку нині не часто згадують. Райвідділ НКВС, виконуючи вказівку „верхів”, перед приходом нацистів, фізично ліквідував усіх заарештованих. Тоді жертвами впали безневинні люди, яких вбивали витончено, по-садистськи: під гуркіт дизеля чи обухом по голові.
Вдалося розшукати матеріали групи „Пошук”, що діяла при Рівненській філії УРП в 1990 році. У них зафіксовано страшні злочини чекістів та їх прислужників. Тяжко згадувати події, розятрувати біль і муки, однак треба знати правду, засвідчену їх очевидцями.
Згадує Галина Пивоварчук. Її чоловік працював на пошті. Був грамотним, в юності входив у юнацьку організацію „Пласт”, мріяв про самостійність України, писав гарні патріотичні поезії. Коли 22 червня по радіо оголосили про початок війни, одягнув вишиванку і подавсь у центр містечка. Там із знайомими обговорили виступ Молотова. Роман сказав: ”Тепер совєтам кінець!”
Про розмову стало відомо енкаведистам. Під ранок наступного дня в будинок увірвалося кілька чоловік на чолі з міліціонером Пилипом Бондарем по кличці „Бульбаш”. Вони арештували чоловіка, грубо відштовхнули бабцю Палагею та дружину, які хотіли його захистити.
У Великих Межирічах того дня заарештували 20 чоловік. Частину відразу вивезли, інших кинули в підвал райвідділу. Батько Романа Павло пішов до міліціонера Уляна Валентюка (той був його хрещеником) дізнатись де син. Той іронічно відповів: „Будеш бачити його, як свої вуха”. У місті говорили, що затриманих люто катують. А 27 червня, надвечір (то була п’ятниця), у будинку райвідділу НКВС запрацював дизель, і гудів до ранку...
Коли німці вступили в містечко, Галина Пивоварчук з Марією Кухарук (її чоловіка теж арештували) звернулись до молодого офіцера, який командував мотоциклістами. Біля будинку райвідділу зібралось чимало людей. Офіцер наказав розкопати свіжу землю на подвір’ї. Голосно закричала Галина, коли побачила подушечку, ковдру, светр, - ці речі приносила арештованому чоловіку. Але першим з могили дістали не його, а Шмуля Ученіка, який при Польщі торгував тканинами і був членом сіоністської організації. Другим був Петро Пашинський із села Топча, і лише третім – Роман. Ще після них з ями дістали Ничипора Забужка з приміських Самостріл та Сергія Кухарчука із Стовпина. В кожного – розбита голова, навколо неї валявсь випливший мозок, земля, змішана з кровю.
Коли тіло Романа готували до поховання, побачили на потилиці велику рану, кінцівки в чоловіка були ошпарені кип’ятком, тому шкіра відстала на руках аж по лікті, а на ногах із підошв залишилась лише під шкарпетками.
Згодом розкрилась картина тяжких катувань. Прибиральниця райвідділу Ганна Новак розповіла, що вдень їй наказали зкип’ятити у відрах воду. Коли пішла у вечері до дому, запрацював дизель, аби не було чути криків мордованих. Були там міліціонери Улян Валентюк, Костянтин Трофимчук, Володимир Дейсун, Пилип Бондар, які після вересня 1939-го стали комуністами, пішли на службу в репресивні органи. Накази віддавав їхній начальник Мортісо Блуфшейн.
Вже вночі пожежник Микола Старчевський, котрий виліз на дерево, бачив через високий тин, як Валентюк тягнув за комір Романа Пивоварчука до ями. Цю ж сцену спостерігав і сторж Юхим Огородник, який чув останні слова приреченого: „Уляне, братку, куди ж ти мене тягнеш? Я ще живий!” І кинув кат злостиво: „Мовчи, гаде, туди тобі дорога!”
Члени групи „Пошук” зазначили , що „держава в середині держави” (так звали всесильний КДБ), при повному потуранні з боку народу й преси, імітувала „активну роботу” по знешкодженню ворогів радянської влади особливо стосовно „націоналізму”. Події 70-літньої давності в Великих Межирічах ще одне свідчення цьому. Так, у порівнянні з жертвами, що полягли у Дубні, Луцьку, Дрогобичі, - 20 убієнних – капля в морі. Але хіба від цього злочин стає меншим? Взявши за основу татарську жорстокість, ієзуітську підступність, комуністичний фанатизм, вірні панівного партапарату, немов щитом прикривались лицемірною псевдотеорією „інтернаціоналізму”. Але той, хто по-справжньому любить свій народ, ніколи не буде його ворогом, як і ворогом інших народів. Кати не стануть „ангелами во плоті” їм „не відмитись від крові безневинних жертв”.
Валентин СУМЕНКО,
Корець.
Похожие новости
Створення та просування сайтів Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Календар
«    Листопад 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930 
Вгору