Зустріч через п’ятдесят років

З 27 учнів через 50 років у стіни рідної школи завітали 19, вони прийшли саме в той клас, де колись навчались, а сьогодні там залишили на згадку скромний подарунок — настінний годинник. – Хіба можна забути те місце, де ти народився і де вперше побачив Божий світ, ступив своєю ногою по землі, сів за учнівську парту, той перший і останній дзвінки випускного вечора? – пригадує Галина Мельник. – Чи ще є де-небудь такі літні ранки з перлинками-краплинами роси, квітучим садом, що потопає у своїй білизні? Під час літніх канікул пахне лісовим чебрецем і стоїть напоєне липовим ароматом повітря. Там синьоока волошка дивиться тобі в очі, а при дотику чорничних ягід синіють руки та вуста. Рідна оселя, батьківські руки, материнське серце, джерело живої прохолодної води та шматок насущного свіжоспеченого хліба — про це ніколи не забути. Саме це надихнуло усіх, хто прибув на зустріч у рідне містечко. І хоч життєві дороги розкидали всіх по світу білому, проте, скажімо, Василь Валесик приїхав аж із Росії, щоб зустрітися, вдихнути ковток поліського повітря, побачити друзів юності та дитинства, споглянути на всіх і підкріпити себе батьківським духом. А Станіслав Петер приїхав із Цюрюпінська, як той лелека, до рідного краю, де стільки збереглося культурно-історичних цінностей у рідному містечку, в якому завжди було затишно і де можна відпочити душею. А ось Любов Линка, Микола Кудря, Василь Гоч та Павло Ширко приїхали із Рівного. Для них рідне Полісся дорожче понад усе. Чи можуть вони забути красуню річку Горинь та лугові трави, гаї зі співучими солов’ями, чижами, зозулями? А для Степана Новака з Києва княже містечко завжди надихало на добро. Саме звідсіля він черпав Божі благословення в життєву дорогу. Спогади гріють і надають сили ще й до цього часу. Для Богдана Шумлянського з Луцька рідне містечко, рідна стежина та рідна оселя — це вічні дзвони, які кличуть, спонукають душу сіяти добро, творити правду в усі дні свого життя. Хочеться відзначити й Андрія Велесика, який приїхав аж із Казахстану. Йому ця земля завжди залишається святою, теплою, щедрою та гостинною. Такою вона вже є. Земля, яка спрадавна пахне хлібом. Саме звідси бере початок родове коріння, аби там і прищепитись. Добре слово хочеться сказати і на адресу Йосипа Коржа, який працював вчителем у місцевій восьмирічній школі. А також відзначу Василя Боришкевича, який вчителював у юначому гуртожитку в Будинку молоді та школяра. Всі вони мають вищу освіту. Багато з них займають керівні посади на підприємствах, організаціях, у торгівлі та банківських установах. Та про всіх не розкажеш — це працьовиті прості люди з високими моральними якостями, з доброю посмішкою та щирими побажаннями, які проросли на рідній землі. Серед запрошених були і вчителі, які навчали цих уже нині сивочолих однокласників, — це Любов Лінчак та Ніна Гуменюк, які приклали всі свої зусилля і знання, аби розкрити здібності в кожної дитини і благословили в дорослий світ, вливаючи в кожну душу чашу добра і знань. Не забули вшанувати хвилиною мовчання і тих однокласників, які відійшли в потойбічне життя. А святковий бенкет, приурочений зустрічі, провели в місцевому кафе-ресторані. До того ж усі витрати розділили між собою чоловіки, таким чином висловлюючи свою увагу до жінок. Однокласник Олександр Петер зіграв на баяні не одну українську пісню. Спілкування, музика, співи… всього не переказати. П’ятдесят років дорослого життя — це життєва віха з радостями і розпачем, з добром і болем, ранніми здобутками та гіркими полиновими спогадами для кожного, хто прибув до рідної школи. На закінчення зустрічі всі сфотографувалися і вирішили через п’ять років зустрітися знову.

Леонід ШИШКОВ,

смт. Степань, Сарненський р-н.