Відчай жінки призвів до пожежі

На початку ХІХ століття на місці теперішнього пасовища у Хорупані, неподалік від меліоративного рову, знаходилися гуральня (сучасною мовою – міні-спиртзавод) і корчма. Все це належало пану. Селяни ж пропивали там зароблені важкою працею гроші. Таким чином панові поверталася частина виплачених селянам коштів, а сім’ї, у яких, як правило, було не менше чотирьох-п’яти дітей, залишалися без кусня хліба.
Одного разу у відчаї дружина одного з таких горе-господарів, що завершували свій трудовий день у корчмі, підпалила гуральню. Вона вибухнула, наче пороховий склад. На превеликий жаль любителів оковитої, згоріла і корчма. А далі вітер поніс вогонь на село. Тут захмелілим селянам довелося згадати про рідні оселі та сім’ї. Будинки були дерев’яними і розташовувалися над річкою (притокою Ікви). Вона протікала попід продовгуватим узвишшям, де зараз ліс, а також територією сучасного меліоративного рову у напрямку М’ятина, де знаходились і клуні (дерев’яні приміщення, що використовували переважно для зберігання соломи та сіна). Умови для вогню були дуже сприятливі. Намагання спинити стихію річковою водою виявилися марними. Внаслідок пожежі половина мешканців села залишилася без даху над головою.
Страшна і плачевна історія мала б стати повчальною для прийдешніх поколінь. Адже у Слові Божому сказано: “Хто не турбується про домашніх своїх, той гірше всякого поганина”. А також: “Люби дружину свою, як власне тіло”. Бог, Творець землі і неба, сказав ці слова, священнослужитель повторював у церкві. Тільки чи всі, хто слухав, прислухався і взяв до серця свого?
Бог допустив, щоб людина, живучи на землі, задумалась і почула слова Господні. Тодішній осередок зла у селі горів, а потім горіли одна за однією селянські хатини. На шляху вогню неушкодженою залишилася лишень церква. Вона теж була дерев’яною! Але це - чи не єдине місце, де селянин міг почути Слово Бога. Так вказав Господь шлях, кращий для людини.
Вороги, нападаючи на наш край, часто спалювали цілі поселення. І в давні часи іновірців, як правило, язичників або мусульман, які часто загарбували нашу землю, називали поганами. А в історії з пожежею у Хорупані поведінка наших пращурів стала причиною того, що вогонь знищив половину села. Адже замість того, щоб турбуватися про родини, виховувати дітей, наставляти їх на шлях Божої істини, виявляти любов і повагу до жінки, вони догоджали своєму грішному тілу вживанням спиртного. Отож, своїм ставленням до близьких вони виявилися “гірше всякого поганина”.
У часи, коли загарбники нападали на українські села, топтали родючі землі, селянські обійстя підпалювала рука ворога. А у 1837 році половина Хорупаня згоріла як наслідок відчаю згорьованої жінки!

Оксана СТЕПАНЮК,
Млинів.