Поліський острівець у російській глибинці

Земляки

Поліський острівець у російській глибинці


Цікавими видались враження і роздуми дубенчанки Людмили Сень, котра нещодавно гостювала в рідні в російській глибинці. Саме про життя-буття, проблеми вихованців із Полісся розповідає підприємець під враженням від перебування в Ленінградській області.

— Востаннє наша родина бачилась із дядьком Володимиром Поліщуком літ сімданцять тому. Син фронтовика із села Малі Сади, що неподалік древнього Дубна, проходив військову службу в місті Тихвін. Сподобалась йому місцева красуня Людмила, зостався в далекій стороні. Подружжя планувало переїхати на Дубенщину, та за клопотами три десятиліття пролетіли, як день. Виросли діти, можна було і в дорогу збиратись, а тут горезвісна перебудова наспіла. Словом, не зміг дядько одним махом обтяти корені на новому для нього місці.

— Поїхали в Тихвін ми з матір’ю Вірою. Мешкають родичі в приміському селі. Дядько трудиться на деревообробному комбінаті — фінська фірма замовляє там тирсу для випуску туалетного папіру. Син Андрій працює поруч із батьком. При ділі й тітка, вона зайнята в цеху виробництва кабельної продукції. Дочки влаштувались у кооперацію: Ірина – кухар у кафе, Світлана – продавець у державному магазині. Я не дарма підкреслила, що магазин «державний», бо, на відміну від Дубна чи Рівного, там дуже мало приватних торгових закладів, не використовують під них перші поверхи будинків.

Мають Поліщуки власне господарство: обробляють земельну ділянку, тримають конячку, корову, свиней та птицю. З продуктами харчування проблем не мають, хоча більша частина тамтешніх міщан і селян сподіваються на привезені овочі та фрукти. Ще й дивуються:

— Смотри, у хохла всьо родит, а у нас — нет!

Забувають «заздрісні» господарі, що земля-годувальниця турботливим за працю віддячує.

За 10 днів гостювання ніби й не побачиш багато, але за окремими деталями можна скласти певний висновок. Прості люди там доброзичливі, сердечні, не розкошують. Сусіди пана Володимира нам казали, що росіянам нічого ділити з українцями, що вони хочуть жити в мирі й злагоді з сусідами. І тут починається найцікавіше. Наші співрозмовники дуже мало знають про Україну, про зміни, що відбуваються в ній останнім часом. А те, що знають, якесь викривлене, перекручене. Тому стурбовані, щоб не дай Бог, війни з українцями, котрі «заявляють про свої територіальні претензії» (?!). Телепередачі обмежуються розповідями про «революціонера» Нестора Шуфрича як депутата Кримського парламенту, та «зобіженого» Віктора Януковича. Ось такий високий тин звели в інформаційному полі між нашими країнами «зацікавлені». Й воно ж відомо, що чим нижчий цей тин, тим миліші сусіди. Натомість росіяни мають змогу слухати щодня і дивитися про рятування на Ладозькому озері «новых русских», котрі провалилися на льоду, ганяючи «під мухою» на іномарках, низькопробні теревені «русских бабок» страшилки про вбивства, терористичні вилазки. Невже людей більше нічого не цікавить?

— Наші нові знайомі були дуже здивовані, коли дізналися, що ми з чоловіком Сергієм маємо власну справу. Ото мусила на ділі доводити, який я перукар: щодня двох-трьох чоловік стригла.

А що почитати в тамтешніх газетах? Про всі не казатиму, а от про «Советскую Россию», що виходить 600-тисячним тиражом, згадаю, бо вона дуже полюбляє «українську тему». Пише про наші справи у кожному номері, та із сторінок випирає упередженість. Виявляється в Україні можуть «підірвати хату, якщо не підтримуєш Ющенка» і повсюдно «вивішують списки тих, котрі при голосуванні надали перевагу Януковичу», що Ющенка обрали «за американські долари». Газета повідомляє про «помаранчеве полювання на ворожі нації», що «переслідування інакомислячих набирає сили з кожним днем», що «обмежено пересування Кучми у його власній квартирі за маршрутом «кухня-туалет-спальня» (?!), що «екс-президент під домашнім арештом». А скільки дурниць подано про «газову війну!»

Для чого це словоблудство? «Доброзичливці» діють за принципом: «Де брехня неминуча, там треба сміливо обманювати». Абсурд, що подається за об’єктивність довірливому читачеві, можна і не спростовувати. Бо мені куди важливіше згадати про доброзичливість тихінців, їх добропорядність, прагнення дізнатися більше правди про Україну. До речі, одну з вулиць села називають Сарненською, бо на ній мешкають вихідці з нашого регіону. Засвідчую, що їхні родини, як і наші Поліщуки, досі щиро люблять свій.

Василь ЯНОШІ

Дубно