Її життя вимірюється кроками

Людям байдуже її життя. Все, що від них вимагається – кинути милостиню і через два кроки забути про це. Її життя вимірюється отими кроками, бо нічого іншого вона не бачить. Соромно підвести очі, стоячи на колінах... з іконою у стареньких зморщених руках, вона молиться... Хто ми для неї? Можливо, ми – заробіток, можливо, вона нас ненавидить, можливо, молиться за нас.

Механічно діставши дрібні гроші, я, присівши поряд, сказала: «Помоліться за мене...». Ця фраза здивувала не тільки стареньку, але й мене, вирвавшись з глибини моєї душі.

На мене знову впала павутина буденності, у сплетінні якої проблеми та переживання, невідкладні зустрічі та незабутні прогулянки, усе наше життя.

Я не чекала відповіді. Я продовжила відлік її життя своїми кроками, відчуваючи погляд позаду.

Юля МОСТЕНЕЦЬ

Рівне