З роддому – на той світ

Кожна мати, яка виховує доньку, десь у глибині душі мріє про той день, коли її дитина вийде заміж і згодом сама стане матір’ю, подарувавши своїм батькам онуку чи онучка. Про це мріяла і жителька села Рудня-Карпилівська Сарненського району Валентина Микосянчик. На початку цього року 22 лютого в день виборів Президента України її старша донечка Світлана вийшла заміж, а восени у молодій сімї мало з’явитися дитятко. Проте…. Замість того, щоб навчати доньку, як доглядати за новонародженим, матері довелося…хоронити своє дитя 31 жовтня в день виборів депутатів у місцеві органи влади. Мабуть, не має нічого страшнішого, ніж це. При тому, пані Валентина стверджує, що її 23-річна донька-красуня померла…з вини лікаря.




«Вагітність доньки протікала нормально, адже вона ніколи нічим не хворіла, навіть ГРЗ - зі сльозами на очах розповідає згорьована жінка. – Лікарі говорили, що все гаразд, ніяких проблем немає. В той день, коли розпочалися схватки, ми були вдома, жартували. Донечка почувалася добре. Згодом я вийшла на двір, а донька сказала, що відчуває сильні болі в животі. Я покликала медсестру, викликали «швидку допомогу» і десь о 12 годині дня її забрали до Сарн. Я поїхала з донькою. Пізніше нам сказали, що, можливо, дитя уже не живе і зараз будуть робити УЗД, хоча на передодні ввечері донька відчувала його в собі. Лікарі ж повідомили, що для того, щоб врятувати саму Світлану їй зробили кесаревий розтин, маля і справді було уже мертвим, видалили матку і тоді забрали її в реанімаційне відділення, де донька пробула два дні. Опісля її перевели в гінекологічне відділення, де вона перебувала під наглядом Миколи Литвинчука. На моє запитання «Чому не вдалося врятувати дитину», він відповів -«Подякуйте мені, що я її спас, бо як би не я, то вона б померла». Моя Світлана перебувала в лікарні десять днів, однак цей лікар недолікував її, не надавши необхідного лікування. На протязі цих днів у Світлани трималася температура 37-38 градусів, а лікар Литвинчук М. запевняв рідних, що це від того, що постійно прибуває молоко до грудей і в цьому немає нічого страшного, дівчина іде на поправку. Але для того, щоб зменшити ризик запалення грудей необхідно було зціджувати молоко та робити масаж грудей. Про необхідність проведення цих процедур їй ніхто з лікарів не сказав, а вона мучилась всі ці дні від болю в грудях. В розмові з рідними Світлана розповідала, що її здоров’ям ніхто з лікарів в лікарні не цікавиться, Литвинчук іноді заглядає в палату, щоб впевнитися чи вона ще є і тільки, ніяких призначень та обстежень не проводить, та про результати аналізів не повідомляє. В той трагічний день ми відвідували доньку, в неї була температура 38,4 та до неї ніхто з медперсоналу не заходив, а лише прийшла медсестра та дала бюлетені, щоб Світлана проголосувала за кандидата в депутати районної ради Литвинчука Миколу. Того ж вечора ми телефонували до доньки, щоб запитати, що привезти наступного дня з їжі, однак вона не відповідала. Тоді зателефонували до лікарні і нам сказали, що сталося непоправне, що Світлана померла. Згодом Литвинчук нам повідомив, що у доньки відірвався тромб, що і стало причиною смерті. Але ж коли людина і справді помирає через тромб, то її тіло набуває синюватого кольору, а тіло Світлани було таким, як і при житті. Це він, Литвинчук, в усьому винен. Він, кажуть, загубив не одну жінку і не одне дитя. Подумати тільки – чотири доби моїй донечці, яка перенесла таку операцію, не давали ніяких уколів, не ставили крапельниць. Коли ми відвідували її, вона казала, що їй давали лише знеболюючі. Коли ж горе-лікар побачив, що їй слід зробити компрес, сказав, що скаже медсестрі і вона його зроблять, однак, як розповіла донька, їй його не лише не зробили, до неї в палату з медперсоналу ніхто й не зайшов. А ще Литвинчук для швидшого одужання радив вживати бджолину пергу і мед. А хіба ж це ліки в такій ситуації? Так, дієтичні добавки…. Причому, радив добровільно-примусово – купляй у мене дві маленькі баночки за 98 гривень і лікуйся. Та її слід було медикаментозно лікувати, а не мед радити».
Зневірившись у лікуванні доньки Литвинчуком М., рідні Світлани звернулися до завідуючої Панасюк О. з проханням, щоб та відвідала доньку та обстежила її, але і вона, за словами мами померлої, проігнорувала це прохання. Горе і трагедію безутішної жінки можна зрозуміти – її донька, замість того, щоб ростити дитя, лежить в могилі. Життя молодої жінки, якій ще жити і жити, обірвалося…. Микола Литвинчук, лікар вищої категорії, акушер-гінеколог Сарненського пологового будинку впевнено говорить про те, що покійна отримала необхідне лікування і причиною смерті стала тромбеболія легеневої артерії. «Я глибоко співчуваю рідним померлої, - каже він. – Однак слід розуміти, що ми зробили усе для того, щоб врятувати життя молодої жінки, а тому звинувачення матері померлої однозначно є безпідставними – це говорять емоції, біль від втрати…. Річ у тім, що після антинатальної загибелі плоду довелося прооперувати саму породіллю, адже відбулося передчасне відшарування плаценти і по життєвим показам слід було зробити кесаревий розтин. Згодом, виявивши матку кувелера (стінки матки були пропитані кров’ю і були багрово-вишневого кольору), її видали. А обвинувачення в тому, що доньку не лікували є просто нісенітницею, адже лікар зобов’язаний надати хворому необхідну медичну допомогу, що нами й було зроблено. Причому, вчасно та кваліфіковано».


Немовля…видавили з живота матері…

Село Стрільск…. 18-річна Наталочка Мартинюк з нетерпінням чекала народження свого первістка. Сама вагітність протікала нормально і ніхто й подумати не міг, що усе закінчиться саме так. «Четвертого жовтня до мене зателефонувала донька і сказала, що розпочалися схватки, - розповідає її мама. – Викликали таксі, відвезли доньку до пологового будинку в Сарнах і там її повели на УЗД. Стало відомо, що немовля обвите пуповиною і після того донька вже подзвонила о пів на шосту ранку. Вона ридала і я ледве допиталася, чи вона вже народила. Наталочка відповіла, що дитятко є, однак малюк, народившись, не дихав. Я й сама злякалася, проте стала заспокоювати доньку, казати, що лікарі обов’язково допоможуть немовляті».

По щоках обох жінок стікають струмочки сліз. В очах молодшої – біль і смуток. «Було близько опівночі, коли мене забрали до родзалу, - тремтячим голосом розповідає молода мама. – Незабаром прийшов Тарас Литвинчук, акушер-гінеколог, який подивився і сказав, що до першої години ночі я повинна народити. Однак я все ніяк не могла розродитися і згодом цей лікар покликав акушерку і санітарку. Усі вони по черзі почали долонями надавлювати мені на живіт. Спершу, з дванадцяти до першої ночі, легенько, а тоді з до третьої години — з усією силою. Я кричала від болю, просила, щоб зробили укол знеболюючого, однак мене ніхто не слухав. Говорили, що, мовляв, сама народиш».
Згодом дитятко таки видушили. Тобто до породіллі застосували прийом Кристейлера, який в медицині заборонений. Молода мати першого крику свого немовляти не почула. Його й годі було почути, адже малюк з’явився з пошкодженою голівкою, не дихав, а ще його тільце зводили судоми. На всі запитання схвильованої Наталочки, медперсонал відповідав «Нічого не знаємо». Було близько одинадцятої години, коли жінці сказали, що вона може піднятися на третій поверх і подивитися на свою дитину. «У цей час я приїхала до своєї дитини і з жахом побачила, що Наталочка лежить у крові, - розповідає мати. – Це ж які були важкі роди, однак від третьої години ночі і до ранку до доньки ніхто навіть не зайшов. А вона ж одна була у палаті, мало що могло би трапитися…. Я покликала санітарку, а тоді побачила, що донька ледь підвелася, настільки все боліло. Стогнучи і тримаючись за живіт, вона разом зі мною піднялася на третій поверх».
Дитинка знаходилася у кюветі, її стан був важким, що згодом підтвердять у Рівному, однак забрати її до обласного центру вирішили лише близько шостої вечора. Там, у рівненській обласній дитячій лікарні маленький Івасик знаходився на стаціонарному лікуванні у відділенні реанімації новонароджених і патології новонароджених з п’ятого жовтня по одинадцяте листопада. Діагноз – гіпоксично-травматичне ураження ЦНС важкого стану, синдром церебрального пригнічення, гіпертензійний синдром, ВШК-2 ст. з обох сторін. Стан з народження важкий, спостерігалися дихальні розлади, судоми. Проводилася штучна вентиляція легень, отримував посиндромну терапію. При поступленні до лікарні крик відсутній. На лікування малюка родина витратила усе, що, як кажуть, мала за душею. Згодом на недешеві медикаменти збиралися односельчани – розуміючи ситуацію, робили усе для того, щоб з дитятком усе було гаразд. Загалом, лікування забрало близько восьми тисяч гривень…
«Невже маля не можна було відправити до Рівного відразу, адже бачили в якому воно стані, - каже мама Наталочки. – Нам лікар навіть говорила, що вона й не думала, що після таких пошкоджень мозок буде відновлювати свою роботу». Тепер хлопчик уже вдома, однак скоро його знову повезуть до обласного центру, де знову оглядатимуть лікарі. Хто знає, чим така «допомога» при народженні може згодом обернутися для здоров’я дитинки?! Чи буде вона повноцінною чи поповнить лави інвалідів….Уже сьогодні, внаслідок лікування, у хлопчика збільшена печінка, та й по сьогодні мама дає йому медикаменти, а ще у нього й досі є набряк мозку…
«Згодом, коли ми прийшли до Литвинчука - молодшого, стало відомо, що він перебуває на лікуванні у Рівному, куди потратив якраз опісля того випадку, - обурюється мама Наталочки. - Його батько – Литвинчук М. запитав мене, чого я в нього хочу, а тоді сказав, що я ще маю бути вдячна за те, що Тарас врятував мою дочку. Мовляв, якби робили кесаревий розтин, то могли загубити і дитину і матір. В той же час у місті говорять, що чомусь інші лікарі можуть нормально прийняти пологи, а він – ні…. Можливо, потрібно було добряче заплатити, і тоді до моєї дитини віднеслися б зовсім по-іншому… Лікар Протасова Оксана тримала Наталку цілий місяць під наглядом на денному стаціонарі і говорила майже щодня, що великий плід, а в історії написала: вага 3500 грам, а дитинка народилася 4550 грам. Між собою лікарі планували відправити Наталку на Рівне, але чекали. Цікаво, чого? Звичайно, там є і чудові медики – як от Гуштаб Віолета, яка працює у реанімації новонароджених і патології. Саме їй ми щиро вдячні за професіоналізм та людяність».
Тарас Литвинчук розповідає, що перший та другий період пологів пройшли без будь-яких ускладнень. «А далі з’явилася голівка, - каже лікар. – І вона застрягла. Час йшов, а так як жінка достатньо не тужилася, то нам довелося злегка долонями натискати на живіт. Однак, я повторюся, це робилося дуже легенько. І якби не це, то дитина просто задихнулася би. А усі ці травми – результат асфіксії, а в жодному разі не вина медиків. А щодо того, що я після цього випадку опинився в лікарні, то я дійсно перебував у лікарні, але це була планова операція і одне з іншим ніяк не пов’язано. Звинувачення рідних породіллі вважаю безпідставними, так як ускладнення виникли під час пологів і ми зробили усе для матері і дитини».
Суперечки медиків з однієї сторони та рідних обох жінок тривають. Однак Світлану та її малюка уже не вернути. Зрештою, як і довіру Наталочки до людей у білих халатах, при згадці про яких на її обличчі з’являються сльози. Хто знає, як далі розвиватиметься її дитя. Проте вже сьогодні майбутні мами їдуть народжувати у інші міста…
Олеся Кішка,
Сарни.