Розмови з привидом

Відомий український письменник Юрій Андрухович нещодавно відвідав Рівне у рамках промо-туру, географія якого пролягла зі Сходу до Заходу. Літературно-рекламне турне Андруховича з нагоди виходу в світ нового роману пролягло десятьма містами, де письменник повідав своїм шанувальникам напівмістичну, справді таємничу історію. Під час невимушеного спілкування з читачами на малій сцені Рівненського академічного обласного музично-драматичного театру він охоче розкрив свою «Таємницю». Саме таку назву має новий роман Юрія Андруховича.

Сім днів під дулом диктофона

Розповідаючи про процес клонування «alter ego», а точніше, те, що відбувалося «замість роману», як називає своє нове створіння сам автор, Андрухович сказав, що цієї книги, як власне багато чого в нашому житті, могло й не бути взагалі, якби…

Якби не настирливий німецький журналіст, який упродовж тривалого часу набридав українському письменнику, який тоді перебував у Берліні. Усе почалося з того, що наприкінці 2005 року Андруховичу в його берлінське помешкання прийшов е-мейл від такого собі Еґона Альта (так він принаймні відрекомендувався), який наполегливо просив інтерв’ю з українським автором. Пропозиція полягала у тому, що Юрій мусив 7 днів з ранку до вечора під прицілом диктофона відверто відповідати на запитання журналіста і тільки на сьомий день відпочивати. Власне, це мала б бути ціла книжка, такий собі ґрунтовний літературний портрет. Юрій, як міг, відбивався від безкінечних листів і телефонних дзвінків «акули пера», казав, що не може, бо саме зараз йому «пишеться» новий роман, але врешті-решт капітулював.

Роман з німецьким журналістом

– Ця людина то зникала, то знову з’являлася і добивалася свого, – пригадує Андрухович. — З розповідей німця випливало, що він величезний мій шанувальник, тобто все, що було йому досяжне, тобто всі мої твори, які були перекладені німецькою та англійською, він прочитав. І у кожному листі щось із мого цитував (отже, він був дуже уважний!). Крім того, Еґон Альт розповідав, що вже тричі приїздив в Україну і підкреслював, що дуже нею захоплений. До речі, під час одного з візитів він, перетнувши польсько-український кордон, автостопом добирався на південний берег Криму, при цьому ще примудрився потрапити до Одеси. Тож цілком можливо, що він свого часу перетинав і Рівне.

Спілкування Еґона й Андруховича тривало цілий тиждень, у результаті чого було записано 70 годин розмов.

— Наша перша зустріч відбулася неподалік мого тимчасового помешкання в Берліні, у кафе, яке чомусь офіційно вважалося артистичним. Можливо, тому, що вночі до нього раз у раз навідувалися, щоб трохи розслабитися, напіводягнені танцівниці. Еґон Альт виявився зовсім не таким, яким я його уявляв. У ньому не було й тіні від того ледь екзальтованого і божевільно закоханого в мої писання дивака, який так виразно жестикулював з усіх без винятку меблів. Насправді німець виявився цілком притомним, прагматичним і не без іронічної дистанції чолов’ягою, моїм однолітком і вельми стріляним горобцем. Уже на початку нашого знайомства ми легко перейшли на «ти». Після третього ж бренді з’ясувалося, що наші з ним улюблені напої знаходилися б у приблизно тих же чи сусідніх клітинах періодичної алкогольної системи, якби така існувала. Пригадую видобуту Еґоном Альтом сірникову коробку з написом «Союз ветеранов Афганистана». Ця штука здавалася нам особливо смішною…» Наприкінці тривалого інтерв’ю Юрій поцікавився в журналіста, коли він збирається опублікувати цю книжку. Другим запитанням мало стати: «У якому видавництві?» Але відповідь на перше виявилася такою, що ставити друге вже не було сенсу. «Коли? – перепитав він. – Знаєш, це поки що з певних причин невідомо, адже я вирішив опублікувати все це лише після твоєї смерті. Так воно буде вагоміше.» Тоді співрозмовники посміялися над таким поворотом ситуації і змінили тему. Але німецькому журналістові не судилося написати ту книгу. Усі надиктовані письменником відповіді Еґон Альт після закінчення проекту планував оформити у книжку, однак несподівано переслав усі аудіо-записи діалогів Юрію з таємничим написом: «Ти можеш робити з цим все, що хочеш», а через декілька днів цей журналіст загинув у автокатастрофі.

І тут почалася «Таємниця»...

Андрухович береться за роман-діалог із самим собою заради того, щоб завершити справу Еґона Альта. Така ось міфічна передісторія. А свій недописаний автобіографічний опус безжалісно знищив. Спалив, бо все-таки пристав на пропозицію містичного журналіста.

– На якомусь етапі роботи над автобіографічним романом я відчув кризу, яку зазвичай відчував під час написання кожного з моїх творів, – розповідає письменник. Це стан, коли ти начебто написав уже достатньо багато, потім раптом губишся і не знаєш, що далі, адже тобі не подобається жодна ідея! Більше того, навіть усе, що вже було створене раніше, починає здаватися нікчемним. І тут виникає спокуса знищити написане. Але щоб уникнути цієї спокуси, я на деякий час переставав писати. Тож вирішив зробити семиденну перерву, сподіваючись на те, що слушна думка вималюється сама по собі. Тиждень спілкування з журналістом несподівано повернув розвиток сюжету у інше русло.

Ось і зробив Андрухович із тим матеріалом те, що захотів, а саме – з чотирирічною перервою після свого останнього роману видав нову книжку у вигляді інтерв’ю німецького журналіста з українським письменником. Якщо отой Еґон Альт, ім’я котрого співзвучне з латинським «alter ego», і справді існував, то історія виходить якась містична і дивовижна. Чого тільки не трапляється з письменниками, тим паче такими знаковими.

«Так ось звідки ниточки ростуть!»

– Щоб збагнути загадку творчості цього автора, в ідеалі – зауважив під час зустрічі з Юрієм його бубабістський колега по перу, наш земляк Олександр Ірванець, – Андруховича треба читати всього, що я вам і раджу робити. Але оскільки ви прийшли на презентацію «Таємниці», можете починати з «Таємниці», адже дехто любить дивитися відеофільми не спочатку, а з кінця. Так чи інакше, незримі ниточки з нової книги Андруховича тягнуться до всіх романів, які вийшли з-під його пера набагато раніше: і до «Перверзії», і до «Московіади», і до «Рекреації», і до «Дванадцяти обручів». Власне, після «Дванадцяти обручів» Андрухович сам відчув ( не без допомоги критиків, які виголошували тоді подібні сентенції), що він повинен щось змінити в собі, у світі, у творчості. І змінив. У його новій книзі немає сюжету, хоч там є блискучий захоплюючий сюжет, у ній немає героя, хоча є один герой, він же оповідач, він, який про себе каже «Я». Хоч я дуже добре знаю творчість цього письменника, але для мене найцікавішою була та частина роману, де він описує період свого становлення: дитинство, підлітковий період, студентські роки, коли ми з ним ще не були знайомі.

Наталія ЛЕВЧУН

Рівне