Це вже дубенчани «проходили»

А тепер про «єрусалимський хліб». Його виготовлення мало займати аж шість днів. У перший — принести отримане тісто (передавалось «естафетою») додому. Наступного — трилітрову посудину сполоснути молоком, покласти туди першу закваску, додати по склянці цукру, молока, три склянки борошна. Витримати такий порядок заповнення компонентів. Аж третього дня все перемішати дерев’яною лопаткою, четвертого – додати ще по склянці цукру, молока, борошна, не перемішуючи. П’ятого дня все перемішати дерев’яною лопаткою. Шостого дня тісто розділити на чотири частини. В одну додати склянку борошна, столову ложку олії, половину чайної ложки соди, два яйця. Отримане спекти.
Далі – теж цікаве. Їсти хліб лише вдома. Тісто в ньому живе (?!). З’їсти все до останньої крихти. Хліб не різати, тільки ламати. Їсти його раз у житті (?!). Він знімає вроки, виконує бажання, приносить щастя, здоров’я. Можна просити в Бога все, крім грошей.
Тут не все зрозуміле. Як бути з іншими трьома частинами тіста? І чому не можна вже першого дня зайнятись закваскою (чи буде ще й друга)? Чому не дозволяється їсти хліб, скажімо, на вулиці? Для чого таємничість із перемішуванням?
Запитав сусідку Таїсію, котра агітувала мою дружину за священний «єрусалимський хліб», чи вдавсь. Тільки знічено рукою махнула. Мав розмову з паломницею Антоніною та настоятелем Страклівського храму отцем Михайлом. Ті в один голос: «Ця дурня розрахована на марновірство простаків. Але його засуджує християнство!» Щось не чути, аби після Паски звалилось щастя на когось завдяки «єрусалимському хлібу». Чи обіцяного справді три роки чекають?
Валентин СУМЕНКО,
Дубно.