СОЛОДКИЙ СОН ЮНОСТІ

А потім з’явилася ВОНА, справжня. Він уже чув про неї від таких же джинсових балбесів, як і сам, в університетському кафе.
— Модняча дівчинка, — сьорбаючи кефір, сказав один.
— Приємно очам, — солідно підтвердив другий.
— Тьолка, що треба, — нахабнів третій.
Максим оглянувся. Вона впевнено і гордо йшла, не дивлячись обабіч, але в кожному кроці вчувалася внутрішня напруга. І хлопцю враз стало образливо, що її, вродливу, ставну, високу, розглядають і обговорюють, немов якусь річ чи тварину, власне, намагаються проголосити кожен свій дурнуватий вирок.
Максим знав, що вона працювала секретарем у деканаті, ні з ким романів не крутила. А дівчата із групи пліткували, що була заміжня, але розлучилася.
А познайомилися вони зовсім випадково взимку, у метушливий і туманний від подиху морозу день. Вона, закутана у довгий вовняний шарф, як завжди — сумна і задумана. Максим вів її слизьким тротуаром. Із задоволенням помічав, що на неї оглядаються чоловіки. І відразу ж закохався. Тоді він мовчав, бо не знав про що можна із такою кралею розмовляти. Потім почав розводитися, що страшенно втомився від предків і хотів би втікти на острів, обвішатися бананами і ловити крокодилів. Максим почув відповідь:
— Напевно, ти просто не знаєш, що таке самотність?! Вона прекрасна лише звіддалік.
Максим зрозумів, що його захоплення самотнє і розумне, далеко випереджає його однокурсниць. Лише згадка про її їм’я зводила хлопця з розуму. Злата — схоже на дощ і сонце водночас, на тихий передзвін, на її таємничу усмішку. 3-л-а-т-а!
Він стаз думати про неї повсякчас. Для Максима особисто здавалося, що все на світі якимось чином пов’язане зі Златою. Спочатку юнак просто не вірив, що така жінка справді покохала його. Помирав від бажання чимось відрізнятися від однокурсників. Відчував, як внутрішньо вдосконалювався, добрішав, дорослішав і душевно щедрішав. Декілька тижнів Максим ходив півнем університетськими коридорами, вважаючи себе цвяхом програми, чи не найголовнішим у всьому навчальному закладі.
А взагалі їм обом було добре. Бродили засніженими вулицями міста, сиділи на лавочці у порожньому парку, годували із рук хлібом довірливих голубів і багато-багато сміялися, вони кохали одне одного і з нетерпінням чекали весни, ніби ця пора року могла ще більше ощасливити їх.
На випадкове запитання батька, чим він стурбований, Максим необдумано бовкнув: коханням. За це потім заслужено картав себе і вважав круглим ідіотом. Цією фразою він перелякав татуся мало не до смерті і той після „розвідувальних дій” опинився в деканаті із довжелезною скаргою у руках. Але це трапилося через рік, а поки що розкошувало кохання...
Коли Максим не застав Злати у деканаті — поперся до неї додому. Зробити це було йому нелегко і непросто. І ось він за порогом, простягнув букет квітів, сором’язливо поцілував у щічку. Помітив на столі фотографію маленької дівчинки з пишною зачіскою. Напевне, Злата у дитинстві, бо дуже схожа.
— Ні! — спокійно заперечила вона, — це не я, а моя донька.
— Що?! — крикнуло щось щосили у Максима в грудях, але зумів стриматися, завмер і не міг вимовити й слова.
— Ось так буває у житті, мій милий, — промовила Злата.
Максим не встиг нічого подумати, опам’ятатися, як вона його міцно, довго, палко і вперше цілує...
У лютому сутеніє рано і несподівано. Злата плакала, стискала його руку, а він закам’яніло сидів, мов заворожений, загіпнотизований і ще біс знає який.
Весна прийшла у місто зненацька і теплий дрібний дощик за день злизав увесь сніг. Це була перша весна їхнього кохання. Він чекав її із букетом пролісків на Театральній площі. Злата виринула із натовпу. Йшла, немов танцювала, а Максиму хотілося заховати кохану за пазуху, ближче до серця, щоб ніхто не побачив і не відібрав. Потім вони довго цілувалися біля озерця, де плавали білі лебеді.
Максим бажав одного: кохати і бути коханим. Він ще не знав такої прекрасної весни — із піднебесним дзвоном, запашним цвітом, Златиним запальним сміхом.
Того фатального дня Максим зайшов у деканат, де застав свого батька, декана і бліду, аж жовту Злату. Вже наступного дня Максим з’ясував усі обставини драматичної події. Його рідний татусь поперся в університет зі скаргою, точніше, доносом, у якому його син змальовувався ангелоподібною істотою, але недосвідченим і довірливим хлопчиком. А тому потрапив у лабети досвідченої інтриганки і пройдисвітки легкої поведінки.
Максим розумів, скільки коштувала Златі ця скандальна історія із таким безглуздим змістом. Вона відразу ж розрахувалася з роботи. Її і не затримували. Наступного дня і Максим подав заяву про відрахування за сімейними обставинами. А ввечері він прийшов до Злати додому. Кохана тричі торкнулася губами його обличчя і тихо, але твердо промовила: — А тепер іди геть! Все!
Тоді Максим пішов, не відчуваючи в душі нічого, крім пекучої гіркоти і порожнечі, щось у його грудях волало про порятунок голосило, немов на похоронах...
Нині Максиму тридцять років. У нього сім’я: дружина Валя і трьохрічний син Костик. Коли дивиться, як малюк грається із дітьми у пісочку, стає тривожно і водночас заздрісно, що десь є його Злата. Тривожно, бо тепер він — батько, заздрісно, що більше не повториться його перше кохання.
А інколи йому здається, що його кохання зі Златою взагалі ніколи не існувало. Намріявся тільки сон солодкий, романтичний і незбагненний. Сон далекої юності...
Ростислав ВАРЖЕЛЬ,
Рівне.