Рівне:

Створення та просування сайтів

Любов батьків врятувала дитину від наркотиків

Спорт 19-май, 2005, 11:579 prov 1 322
Знахідка, що незабаром стала початком жаху
Одного разу Оксана вирішила випрати речі свого молодшого сина Андрійка і почала витягувати все, що містилося в кишенях. Там вона і знайшла декілька одноразових шприців і якісь таблетки. Проте ця знахідка не дуже насторожила матір. І тільки пізно ввечері Оксана вирішила розпитати сина про знайдені речі. Хлопчик спочатку розсміявся, а потім, якось незрозуміло пояснив, мовляв, таблетки він просто знайшов, шприцами ж вони в класі просто бавляться – голки викидають, а та частина, що залишилась, їм служить водяним пістолетом. І тільки пізніше Оксана зрозуміла, що це пояснення було зовсім непереконливим. Але жінка, яка звикла завжди довіряти своїм дітям, ще не зрозуміла, що в її оселю закралося лихо. А через місяць після тієї знахідки Андрійко не прийшов додому ночувати. Батьки підняли на ноги всіх знайомих, школу, міліцію, лікарню. На ранок задзвонив телефон, і незнайомий голос в трубку грубо промовив: “Заберіть свого… Він тут лежить. Так нанюхався, що ще до біса помре…”
В той підвал, де, за словами незнайомця, знаходився Андрійко, кинулись всією сім’єю.
З жахом дивилася Оксана на свого сина, який непритомно лежав на купі брудного лахміття. Чоловік зі старшим сином принесли Андрійка додому на руках і вклали в ліжко. Викликали швидку допомогу. Тут і відбулася перша сімейна нарада. Батьки перебували у стані шоку і зовсім не уявляли, що вони повинні робити. Хто постачав Андрійка наркотиками? Хто привів його в той злощасний підвал? Як далеко зайшла його залежність? Куди тепер можна звернутися, щоб вилікувати сина? Питань було багато, а відповідей, на жаль, жодної. До ранку Андрійко прийшов до тями, але заставити розмовляти його було неможливо. Він мовчки лежав, повернувшись лицем до стіни.
– Скажи мені тільки одне, – просила мама, – ти хочеш кинути це? – пауза тривала добрих три хвилини.
– Так, – відповів син. Оксана кинулась до нього, повернула його обличчям до себе і сказала тихим голосом:
– Я нікому тебе не віддам! Чуєш? Нікому! – хлопчик дивився на маму безпомічним дитячим поглядом, у якому були одночасно і страх, і прохання про допомогу.
Своє розслідування
У ході розслідування “картина” дещо почала прояснюватись. Біля школи, де навчався Андрійко, ходило багато підозрілих осіб. І вся біда полягала в тому, що зранку всі домашні розходилися у своїх справах, а хлопчик залишався наодинці з тими, хто хотів його “втримати на голці”. Дуже скоро Оксана виявила, що подвійне життя її сина продовжується. У той же час старший син Віктор спробував самотужки провести розслідування.
– Мамо, Андрійка так просто не відпустять. За цим стоять дорослі люди, а мета їх – посадити на голку якомога більше таких хлопчиків, як Андрійко. Це у них бізнес, розумієш?
Оксана жахнулася, але відразу запропонувала:
– Давай викупимо його, я віддам усі гроші, а якщо мало буде, позичимо у знайомих.
Віктор на слова матері, тільки гірко посміхнувся:
– Всіх цих грошей не вистачить, навіть і не сподівайся.
– Але що ж робити, невже дивитися, як вони вбивають мою дитину?! – скрикнула Оксана, на що старший син їй відповів:
– На мою думку, у нас є тільки один вихід: перекреслити всі їхні плани.
– В якому розумінні?
– Наше місто велике і в ньому легко заховатися. Чи можна просто переїхати в інше місто.
І знову вся сім’я, окрім Андрійка, зібралася на нараду. Після багаточисельних суперечок було вирішено – зникнути, повністю змінити своє життя. Прийняти таке рішення родині було нелегко, але ніякого іншого шляху врятувати молодшого сина від наркозалежності вони не бачили… Щоб повністю перекреслити своє минуле, потрібні багато відваги і велика любов.
Втеча від біди
Чудову п’ятикімнатну квартиру змушені були поміняти на трикімнатну в іншому кінці міста. І Оксана, і її чоловік змінили місце роботи, Віктор перевівся в інший інститут. Більше того, з усією рішучістю, на яку були спроможні, вони на невизначений час відмовилися від зустрічей із знайомими, друзями, навіть родичами. Здавалося, на цьому можна було б поставити крапку. Але страх не залишав Оксану.
– Ми зуміли втекти від тих обставин, але в будь-який час можуть виникнути інші, – говорила вона чоловіку. – Ми всі заручники випадку. Якщо Андрійко спокусився наркотиками, це означає, щось з ним не так, можливо, йому не вистачає сили волі для того, щоб вирішувати свої проблеми, труднощі. Як же йому допомогти?
– Ми повинні спробувати перемінити щось всередині нашого сина, навчити його власними силами вирішувати проблеми, а не шукати розради або підтримки у наркотиках.
Батьки зробили все, що змогли. І все ж вони не стали розраховувати тільки на власні сили, тому показали сина спеціалісту реабілітаційного центру для наркозалежних підлітків, куди можна було звернутися анонімно. На щастя, стан хлопчика виявився таким, що йому достатньо було тільки допомоги психолога. Андрійко спочатку без ініціативи, а потім усе з більшим інтересом відвідував тренінги, спеціалізовані заняття, що, до речі, проводилися не тільки для підлітків, але й для їхніх батьків. Так виходить, що наркотична залежність дитини стає проблемою цілої сім’ї і без допомоги батьків підлітку навряд чи вдасться повністю позбутися пагубної звички. З числених розмов з психологом батьки Андрійка зрозуміли, як поводити себе в цій, такій не простій ситуації. Їх попередили, щоб вони, якомога рідше у розмовах із сином поверталися до цієї болючої теми: часте нагадування про минуле призведе до психологічного навантаження, що в свою чергу, може стати причиною повернення до наркотиків. Оксана і її чоловік вчилися сприймати сина таким, яким він є, бачити в ньому особистість, поважати його, не дивлячись на минуле.
За чорною смугою наступає біла
Про наркотики в сім’ї старалися більше не говорити, а для розмови з сином знаходилось багато інших тем. Ніколи раніше батьки не проводили з сином стільки часу. Вони з розумінням відносилися до його бажань, підтримували у розвагах. Назбирали грошей і купили сину кілька тренажерів (раніше від подібних прохань тільки відмахувались рукою). Займаючись спортом, хлопчик став впевненішим в собі, тепер він знав, що йому робити у вільний час. Однолітки почали ставитися до Андрійка з повагою, дівчатка з цікавістю… Як кажуть, життя налагоджувалося. А батьки відчували, що хоча повністю їм заспокоюватись ще надто рано, проте найстрашніше, на щастя, уже позаду…

Ангеліна ПЛОЩАНСЬКА,
Рівне.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору