Вулиця самотніх сердець

Скажімо, жителя села Новоселівка спонукала зануритися у роздуми, які привели до цікавих висновків, доля брата, який здолав середньостатистичний вік, коли парубки одружуються. Минав рік за роком, але сімейне становище брата не змінювалося. Власне, особиста справа кожного, коли ставати під вінець і скільки парубкувати. Та хто б що не казав, але долею затятих холостяків — здорових і гарних хлопців — переймаються, перш за все, рідні і близькі. Відтак і новоселівець заглибився у родинне джерело, прийшов до несподіваних висновків. Занурившись у життєпис своїх рідних і багатьох односельчан, новоселівський аналітик виокремив у селі вулицю, на якій здебільшого живуть сім’ї із наявним «кадровим некомплектом». Із 33 господ — майже у двох третинах потерпають від цього. Зрештою, стверджувати, що вони потерпають, можливо, і помилково, бо кожен живе, як хоче і з ким хоче. Однак факт цікавий. Звісно, якщо у родину прийшла біда і жінка наперекір світлим мріям залишилася вдовою, то проти фактів людського болю і печалі будь-яка статистика — ніщо. Не стану копирсатися і в буднях одиноких матерів — на жіночі плечі вони звалили важкий тягар сімейних клопотів і відповідальності. Не варто згадувати і тих, кого звивистими і зрадливими життєвими стежками обминула шлюбна доля. Не нам про це судити. Тим паче, що варто замислитися над таким запитанням: чи всі, хто став на рушничок сімейного щастя, сповна реалізували себе як чоловік чи дружина? Не секрет, що чимало людей, котрі ніколи не створювали сім’ї і не збираються це робити у найближчі сто років, почуваються щасливими і затребуваними людьми та суспільством у статусі якраз одиноких громадян. Адже, крім сім’ї, у світі є безліч захоплень і справ, заради яких треба жити. Ще одна категорія — розлучені. І знову ж: якщо життя у парі не складається, то чи варто заради примарного статусу тулити одне до одного те, що за ніяких обставин не створить єдиного і цілого. У такій ситуації краще за поета не скажеш: «Лучше быть одной одинокой, чем двоим в одиночестве». Це стосується як сильної статі, так і найчарівнішої половини людства. І нарешті затяті холостяки. На згаданій вулиці у Новоселівці їх близько десятка. Наймолодшому з них — 34 роки, а найстаршому добігає сьомий десяток. Мені не довелося спілкуватися із жодним з них, як і з представниками інших категорій, про які йдеться у публікації. Принаймні, не хотілося порпатися у душах людей, котрі мають право на особисту таємницю. Так сталося, що під час перебування у Новоселівці усі вони були зайняті на роботах. А холостяки — козаки як козаки: не ліниві і не гіркі п’яниці, але на їх життєвій мапі ось такі меридіани. До речі, і на інших вулицях у селі живуть холостяки в літах, і вдови, й одинокі матері, але не в такій концентрації, як на вулиці, що причаровує мальовничим довкіллям, прибережним розмаїттям зелен-трави, а також людьми. Можливо, до цієї публікації ніхто з них не замислювався над віхами особистої долі, але односелець Микола Андрощук із їхнього буття висотав паростки філософського начала. Невже саме тут із жителями його рідного села якась невидима і нерозпізнана сила проводить якийсь експеримент? Хто знає. Але варто додати, що самотність, незавидні і гіркі будні все частіше вплітають тривожні і болючі соціальні, демографічні, трагічні питання у букет проблем сьогодення майже всіх українських сіл. Однак оптимізму додає те, що оті демографічні мінуси рано чи пізно все-таки трансформують у плюси затяті холостяки. А музика їх сердець налаштує справи у наших селах на мажорний лад.

Максим СМАЛЬКО,

Млинів.