Податки не пахнуть

Як свідчить світова практика та історія, податківці всіх часів та народів досить винахідливі у своїй фіскальній політиці, прагненні за всяку ціну наповнити державну скарбницю.
Крилатий латинський вислів “Гроші не пахнуть” насправді належить римському імператору Веспасіану, який жив на початку минулого тисячоліття. Він ввів податки на громадські туалети. Коли син Веспасіана Тіт дорікнув батька в цьому, імператор тицьнув під ніс йому гроші, що надійшли від цього податку, запитавши, чи пахнуть вони.
Одним із найважчих податків для населення був податок на сіль. У Китаї його запровадили у другому тисячолітті до нашої ери. До речі, за допомогою аналогічного податку римський консул Лівій покрив витрати на Другу Пунічну війну. А в Індії британці довели ставку такого податку до 4 тисяч (!) відсотків від вартості товару.
Один східний паша брав із населення податок за знос власних зубів. Таким чином він вирішив компенсувати той збиток, який завдавали його зубам неякісні місцеві продукти.
У Візантії податок платили залежно від розмірів будинку. Чим об’ємніші хороми, тим більшу суму потрібно було перерахувати у казну держави. Тому його назвали податком на повітря.
На початку ХVІІІ століття у Башкірії влада запровадила податок на очі. Сума залежала від кольору очей: сірі оцінювались у 8 алтин (в давнину: алтин — З копійки), а чорні — 2-3 алтини.
Податок на бороду запровадив 1 вересня 1686 року Петро І. Борода дворянина чи прикажчика “коштувала” 60 рублів, купця — 100 рублів, рядового купця — 60 рублів. Селянин у себе в селі міг носити бороду “безкоштовно”, але при в’їзді у місто, як і при виїзді, мусив платити за неї копійку.
Податок на горобців придумали у XVIII столітті у Вюртемберзі (Німеччина). Власник кожного будинку зобов’язаний був знищити дюжину горобців, за що одержував 6 крейцерів. Якщо факт вилову птахів не підтверджувався, у казну потрібно було внести податок у розмірі 12 крейцерів. Для того, щоб ухилитися від сплати податку, люди купляли потрібну кількість дохлих горобців у підпільного торговця, який діставав їх на міському смітнику.
Існував також податок на вбивство. У Древній Русі платили “віру”: за вбивство невинного чужого холопа злочинець виплачував його власнику названу ним суму і додатково князю — 12 гривень. Якщо впіймати вбивцю не вдавалося, то “віру” платили жителі того округу, де знайшли жертву.
У 1797 році в Англії ввели податок на годинники. Всі власники годинників повинні були платити у казну кожного року 5 шилінгів. Але наступного року цей податок відмінили через фінансову недосконалість.
21 листопада 1941 року указом Президії Верховної Ради СРСР, щоб зібрати додаткові кошти для надання допомоги багатодітним матеріям, був запроваджений податок на холостяків, одиноких і малосімейних громадян. Цей податок існував тільки в СРСР та Монголії і в народі іменувався “податком на бездітність”. Він діяв до початку 90-х років минулого століття.
У Вірменії у кінці XX століття міністерство економіки постановило: населення повинно оплачувати витрати на прибирання пилу із розрахунку 1,91 драма (близько двох гривень) за 1 квадратний метр площі. Так з’явився, податок на пил.
Податок на мир отримується від жителів Гвінеї: кожний рік без війни обходиться у 700 бельгійських франків (близько 17 євро).
В Австрії лижники при спуску із гори зобов’язані заплатити так званий гіпсовий податок. Зібрані кошти передаються австрійським клінікам. Адже, за статистикою, в Австрійських Альпах щорічно травмується у середньому 150 тисяч лижників і на їх лікування витрачається 70 тисяч євро на рік.
У Болгарії нараховується податок на сміття. Суму місцева влада визначає пропорційно балансовій вартості приміщення або залежно від кількості відходів. У середньому ставка досягає 0,3-0,5 відсотка від вартості будинку.
Із 1993 року у Венеції беруть податок на тінь. Цим податком обкладаються навіси і парасольки, які належать магазинам і кафе, тінь яких падає на комунальну власність — землю. Внаслідок цього кількість навісів помітно зменшилась.
Влітку 1996 року влада китайського портового міста Тяньцзінь запровадила податок на так званий цивільний шлюб: подружнє життя без шлюбного свідоцтва обходиться порушникам у 1000 юанів (близько 120 доларів) на рік.
Співробітниця фінансового управління Стокгольма (Швеція) Ельфріда Карлсон освоїла понад 20 різновидів собачого гавкоту, її робота — гавкати біля дверей квартир і будинків, намагаючись викликати гавкіт у відповідь песика, якого власник ховає, щоб не платити податок на собак. До речі, шведи віддають превагу приземистим таксам, а норвежці — довголапим породам. Це обумовлено тим, що у Швеції розмір податку на собак залежить від їх зросту, а в Норвегії — від довжини.
Між іншим, у Єгипті виконавці танцю живота є п’ятим за значенням джерелом наповнення скарбниці держави (після Суецького каналу, туризму, експорту нафти і бавовни). Щорічно танцівниці платять державі як ПДВ 900 мільйонів єгипетських фунтів (264 мільйони доларів).
Ростислав ВАРЖЕЛЬ,
Рівне.