Рівне:

Створення та просування сайтів

БІДА ПОВЕРНУЛА В СІМ’Ю

Таке життя 15-січ, 2009, 09:539 prov 1 503
Сергій зустрічався з Ольгою вже досить давно, але про їхні таємні зустрічі практично ніхто не знав і не здогадувався. Молоді люди намагалися не виставляти напоказ свої почуття, не афішувати перед рідними та друзями. Бо хто ж знав, що буде далі, яка дорога в їхнього кохання, хоча обоє вірили, що кожна зустріч наближала їх до логічної розв’язки – весілля. Але “логічної розв’язки” так і не сталося, натомість сталася нелогічна.
На одному із побачень Ольга відкрила Сергію, що чекає на дитину. Він майже не відреагував на цю новину. Тут і побачила дівчина справжнє обличчя парубка, коли той відповів: „Вибач, Олю, але я не впевнений, що це моя дитина. Тож навіщо мені нею зв’язувати свій світ?” Ці слова наче підкосили бідну дівчину. Відповісти нічого не змогла. Чи то німота заморозила холодом їй вуста, чи то дівоча гордість завадила сказати, що ні з ким, окрім нього, не зустрічалась і не зазнавала радості, а тепер уже й болю від кохання. Того вечора Сергій і Оля залишили після зустрічі різні відчуття. Байдужість і невідповідальність взяв собі парубок, дівчині ж дістались гіркі сльози, біль і втрата кохання.
Довго побивалась Ольга за Сергієм, та нічого вдіяти не могла. Коли зустрічала десь на вулиці, то прямувала зовсім в інший бік. З часу останньої зустрічі вони не промовили один до одного жодного слова. Тому з кожним днем забувались ті слова, звички і хвилини кохання, які були дорожчі за життя.
Ольга все більше думала про майбутню дитину. З розумінням звістку про вагітність доньки сприйняли батьки. Про майбутнього батька дитини не допитувались, аби ще глибше не ранити серце молодої дівчини. Вважали, що прийде час, і Ольга сама все розповість. А поки-що їм треба було готуватись до народження онука. Лиш запитали в доньки, чи в найближчому майбутньому будуть вони разом. Дівчина відповіла мовчанням. Після цього батьки більше ніколи не тривожили подібними питаннями Ольгу.
З тих пір минуло чимало часу. Багато років стали називатись минулим. Ольга заміж так і не вийшла, хоч приходили до неї свататись, але всім відмовляла, мотивуючи тим, що в неї вже є сім’я – вона і син Олексій. Сергій одруживсь, але через півроку з жінкою розійшовся. Так і жили окремо й кожен по-своєму. Ольга працювала медсестрою в офтальмологічному відділенні, а Сергій розповсюджував продукти по торговельних точках. У кожного була своя життєва дорога, спільним було лише те, що проходила вона самотньо, без надійного подружнього плеча. Та все ж таки одного разу їхнім дорогам судилося перетнутися…
Ольга з сином жила неподалік від батьків Сергія. Життям колишнього коханого не цікавилась узагалі. Знала лише, що він теж одинак і десь працює, а де саме — їй було невідомо. Та одного разу дійшла до неї звістка, що Сергій потрапив у автокатастрофу. Серце в жінки занепокоїлось, хоч намагалась не надавати цьому великого значення. Але все одно хвилювалась, бо він як-не-як — батько її дитини. Через знайомих постраждалого дізналась, що Сергій уже на дорозі у той світ. Заснув за кермом, коли прямував вантажівкою до іншого міста. Перепоною на його шляху стала стара береза, яка росла при дорозі. Ольга хвилювалась, як ніколи. Заспокоювала себе краплями корвалолу, але від цього не було ніякої користі. Ноги самі несли жінку в лікарню до Сергія. Але з останніх сил стримувала себе. Та хіба ж стримаєшся, коли людина, яка колись була тобі близькою, можливо, доживає останні години?
Минула мить, і Ольга вже стояла перед дверима палати. З усієї сили тремтячою рукою вона стисла ручку і рішуче відчинила двері. У палаті було людно. Серед декількох лікарів її очі відшукали Сергія і натрапили на рідне обличчя сина Олексія. Парубок підійшов до матері і розповів про стан батька, з яким уперше зустрівся тут, у лікарні. До цього моменту він і знати його не хотів. Та з приходом біди серце парубка розм’якло, у його жилах заграла батькова кров. Дізнавшись про цей випадок, як і мати, довго не наважувався прийти, та все ж переборов свою гордість і поспішив провідати потерпілого, відпросившись із ПТУ. Тут дізнався, що для життя батька потрібне переливання крові та донорська нирка. В розмову матері з сином втрутився лікар і повів тихим тоном: „Молодий чоловіче, готуйтесь, уже час”.
Олексій подививсь пильно матері в очі, наче в останній раз, і пішов слідом за хірургом. Ольга не знала, що коїться. Її серце билося так, що удари, здається, було чути всім присутнім. Хотіла щось запитати, але слова поховалися десь далеко від неї, і дістати їх просто не могла. „Олю, підійди ближче”, — сказав Сергій. Його тремтячий голос наче повернув до тями жінку. Вона зробила два кроки вперед і зупинилась. „Олексій добровільно відмовився від своєї нирки, аби врятувати мені життя, — продовжував він. – Я наполягав, щоб не робив цього, але хлопець і слухати не схотів. Пробачте за той біль, якого завдавав вам упродовж життя. Вибач, що сказав колись, що це не моя дитина. Тепер я бачу – це мій рідний син! І якщо я залишусь живим після операції, то в нас буде справжня сім’я”.
У цей момент розмову Сергія обірвали медпрацівники, які прийшли забрати його в операційну, де на того вже чекали. Ольга залишилась в палаті сама, майже не усвідомлюючи, що з нею відбувається…
Василь ТИТЕЧКО,
с. Мале Вербче
Cарненського району.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору