Валентина Дідик: “Я вдячна Богові за кожну мить життя”

Понад чверть століття працює на освітянській ниві Валентина Дідик. Вона – вчитель географії Костопільської СШ №5. Але, окрім педагогічної роботи – ще й активний громадсько-політичний діяч нашого провінційного містечка. Бо хвилює її усе, що діється довкола. Два роки тому організувала й очолює нині шкільний клуб “Родина”. Разом з юними членами клубу провела вечори-зустрічі з педагогами-ветеранами, з учасниками Помаранчевої революції, цікавим був вечір “Цілую бабусині руки”.
Вперше я побачила цю привітну доброзичливу жінку на костопільському майдані під час Помаранчевої революції, коли вона, щойно повернувшись зі столиці, ділилася своїми враженнями. Її виступ перед земляками був настільки зворушливим, що неможливо було стримати сліз. І це закарбувалось у пам’яті. Мабуть, невипадково доля звела нас знову. Відтоді і спілкуємось.
– Валентино, я помітила, що ви дуже любите спілкуватися з людьми і відчуваєте постійну потребу в цьому. Які людські якості найбільше цінуєте?
– Простоту і щирість.
– Щодо професії. Чи правильний ви зробили вибір?
– Безперечно. Але переконалася у цьому лише тепер, пропрацювавши педагогом 25 років. З гордістю можу сказати, що мій бізнес – освіта. А любов до дітей породжує нові ідеї, допомагає відкривати в них щось нове і збагачуватись самому.
– Як виникла ідея створення клубу “Родина”?
– Я зрозуміла серцем і душею, що для кожного з нас настала пора творити добро. І важливо не витратити час, бо від цього залежить відстань до очікуваного людського щастя. Саме клуб “Родина” допомагає зустрічатися з цікавими людьми, поєднувати мудрість старшого покоління й енергію молодих. Переконана, що саме це поєднання є ключем до пошуку істини буття.
– Ви побували в усіх церквах і молитовних будинках нашого міста. Це просто цікавість чи щось більше?
– Я навчаю дітей, батьки яких належать до різних конфесій. І хочу знати, чим живуть їхні сім’ї, яких принципів виховання дотримуються. Кожна така зустріч дає мені нові знання. Адже усім відома істина, що “вчитель до тих пір лишається вчителем, доки вчиться сам”. Користуючись нагодою, хочу щиро подякувати усім, хто веде людей до Бога, хто виховує дітей на принципах християнської моралі. Бо духовність – основа справжнього щастя.
– Ваша думка про сучасну молодь?
– У нас найкраща в світі молодь. Це показав майдан у Києві. Я бачила очі – спокійні, впевнені, рішучі. Я була свідком високої культури спілкування, справжньої любові до своєї Вітчизни – і не на словах, а на ділі. Моє серце раділо, а очі плакали, тому любов усіх, хто навчає і виховує молоде покоління, дала міцніші паростки добра. А це найбільша винагорода за нашу працю. З такою молоддю у нас прекрасне майбутнє.
– Що б Ви побажали молодим педагогам?
– Любіть усіх дітей такими, якими вони є. Любіть, як своїх. Бо чужих дітей не буває. І робіть усе можливе для того, щоб вони ставали кращими щодня, щогодини. Будьте для них лідером. Допоможіть їм зрозуміти, що “найбільші цінності на Землі – це інтелект і хліб”.
– Яким Ви бачите майбутнє України?
– Ми уже на порозі цивілізованої модерної держави. Нам не вистачає лише розуміння, що закони людського співжиття створюються для дотримання їх усіма громадянами. І ще – нам треба захотіти любити один одного не для того, щоб використати у власних інтересах, а для того, щоб підтримати, допомогти і разом піднятися до вершин людського щастя.
– Чи щаслива ви людина?
– Дуже. Що маю – ціную і вдячна Богові за кожну мить життя. А чого ще немає – вірю, що обов’язково буде.
Розмовляла
Галина МІНЮК,
Костопіль.