У данилка тато — ткач

Як то гарно вийти у вишиваному святковому вбранні на вечорниці колись! — чую від старожительок с. Підлужне. — І до церкви хочеться вирядитись якнайкраще. А у місто теж хочеться податися на базар не згірш одягненими за інших.
Так і одягтися, і взутися завжди хочеться. І почали розповідати, як з льону полотно вироблялось. Навесні виорюють поле, боронують, засівають, потім знову боронують. А на початку літа милує в синьому вбранні поле — то цвіте льон. Потім, коли рослини вже з круглими головками із зернятами, виривають його з корінням, в’яжуть в кулики і ставлять їх один до одного в кучки, щоб просихали-дозрівали на сонці. Потім обмолочують і стебла рослин розложують по землі, щоб вилежався. І вилежані стебла терли-м’яли на терницях.
Виходило волокно. Ось тоді й пряли хто на веретено, хто на коловоротку, змотували в клубочки ті нитки. А тоді ткали на дерев’яних верстатах. І вже виходило полотно. Та це ще не кінець обробітку. Полотно вимочували у воді і клали в жлукто — посудину, видовбану з дерева, і золили — тобто засипали попелом, заливали гарячою водою і клали розігріте каміння. А опісля прали і розложували на травиці, щоб вибілювалось на сонці.
Так сиділи за такою роботою в основному жінки з дівчатами. А щоб веселіше було, то сходилися в одну хату до сусідів, щоб побалакати, поспівати, а чи просто теревені правити.
Довелося почути від старожилів, як ходили вони до школи колись і всілякі вірші вчили.
Був і такий:
У Данилка тато — ткач. Збоку в хаті на верстаті, немов грається, — він — ткач. Нитку тягне, як павук. Довга ляда ходить пада: да все стук, да все стук. Хоче човника вхопить, да не встигне захопить. Стук-цок, Стук-цок. А Данилко у куточку по клубочку, по клубочку суче батькові цівки, аж хурчать кругом клубки.
Ось таким важким трудом діставалася та одяганка.
І пам’ятаю, як колись поралися коло того льону колгоспники. Та довелося й мені попрацювати біля обмолочувального комбайна. І тоді багато машин, навантажених високо льоном, рухалися осінньої пори на льонопереробний пункт аж у Дубровицю.
Тільки тепер вже не видно квітучих синьооких полів. Скоро забудемо, що за така рослина льон. А шкода.
Анатолій ГОНТА,
Костопіль.