Співмешканка вбила чоловіка

39-річний Руслан у листопаді минулого року повернувся з місць не надто віддалених. Здавалося б, у нього був час переосмислити своє життя і почати його спочатку. Тим паче, у чоловіка та його 27-річної цивільної дружини Олени підростав шестирічний син. Але банальна сімейна сварка між захмелілими від оковитої співмешканцями 13 лютого поставила хрест на їх спільному житті. Рідним Руслана довелося невдовзі класти квіти на його могилу, а Олені – чекати на невтішний поворот своєї долі в ізоляторі тимчасового утримання.
– 16 лютого 2009 року в чергову частину Млинівського РВ УМВС від міжрайонного судмедексперта надійшло повідомлення про те, що в морг доставлено труп громадянина Руслана, при огляді якого виявлено тілесні ушкодження, – розповідає заступник начальника Млинівського РВ УМВС Микола Шевчук. – Під час судово-медичного дослідження встановили, що чоловік помер від колото-різаного проникаючого поранення живота.
Слідчо-оперативна група, що виїхала на місце події, з’ясувала, що 13 лютого після розпивання спиртних напоїв між Русланом та його співмешканкою Оленою виник конфлікт, і жінка кухонним ножем, який узяла зі столу, заподіяла чоловікові поранення.
– З пораненням Руслан прожив три дні, – зауважує Микола Іванович. – За даним фактом слідчим відділенням Млинівського райвідділу міліції порушено кримінальну справу за частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України. Олена затримана в порядку статті 115 Кримінально-процесуального кодексу, і вирішується питання про її арешт. Триває слідство.
Саме під час нього і буде з’ясовано причину сімейної сварки із трагічним фіналом. На допитах Олена пояснює, що Руслан почав її ображати, а вона не витримала і схопилася за ніж.
Чи сварилися вони раніше, у селі сказати не можуть. Кілька років тому мати Руслана Людмила продала квартиру у Луцьку і переїхала до села Малин Млинівського району, де оселилася разом зі своїм співмешканцем Володимиром. Із ними мешкали й Руслан з Оленою.
– Ця родина зареєструвалася в нашому селі у червні 2007 року, – розповідає секретар Малинської сільської ради Млинівського району Ганна Стець. – Скарг від сусідів на них не надходило, але всім було відомо, що вони зловживали спиртними напоями. Ніхто з них ніде не працював. Мати отримувала пенсію. Не знаю, де ще брали кошти, але жили порівняно в достатку.
Матір загиблого правоохоронці довго не могли допитати – вона постійно перебувала у нетверезому стані. Після похорону сина двері будинку Людмили та Володимира ніхто відчинити не зміг. Сусіди ж про цю родину знають небагато.
– Вони живуть тут десь четвертий рік, – розповідає сусідка Євгенія Соловей. – Ми спілкувалися нечасто. Їм щось треба позичити – йдуть до нас, нам – ідемо до них. Але, щоб вони сварилися чи билися, ми ніколи не бачили. Завжди їхня хата була замкнена.
За словами Євгенії, відразу після переїзду сусідів у Малин з Людмилою та Володимиром жив і Руслан зі співмешканкою. Так було, доки чоловік не потрапив за грати. А відтоді, як повернувся, Олена сюди приїздила з Луцька, але надовго не затримувалася. Свого шестирічного сина вона часто залишала з бабою Людою, а коли Руслана поховали, дитину забрав Оленин брат.
Але найжахливіше в цій історії те, що 39-річного чоловіка могли врятувати. Та з якихось причин ані Олена, ані інші рідні робити цього не стали.
– 14 лютого о п’ятій годині ранку Олена попросила мене прийти до неї, бо її чоловік випадково порізався, – розповідає фельдшер Алла Фесюк, яка мешкає неподалік. – Я взяла сумку й пішла. Руслан лежав на правому боці, а з лівого було поранення розміром 2-3 сантиметри. Я обробила його йодом та перекисом водню, наклала стерильну пов’язку, дала знеболююче та кровозупинне. Поміряла тиск: був 100 на 65. Та й кажу: „Довго не тягніть! Розвидниться – шукайте машину та везіть його в Луцьк!” Якби ж то я знала, що вони пораненого залишили вдома, то пішла б ще вдень. А так понадіялася на їхню свідомість. Тим паче, Олена казала мені, що вона медсестра і знає, що робити.
Фельдшер, про яку у Малині можна почути лише хороше, картає себе, що повірила рідним Руслана і сама не викликала „швидку”, що довірила справу його „порятунку” тим, кому, ймовірно, важливіше було від усіх приховати правду.
Марина НОНКА,
Михайло МЕЛЬНИК,
ВЗГ УМВС.