Юрій БЕРЕЗА: ЯК ПИСЬМЕННИК-САТИРИК ВИРОСТАВ НА ТВОРЧОСТІ ОСТАПА ВИШНІ

Рівненщина вперше збагатилася лауреатом найпрестижнішої в Україні літературної премії в жанрі гумору й сатири, яка носить ім’я незабутнього Остапа Вишні. Ним став автор майже десяти книг Юрій Береза, з чим його щиро вітаємо всією громадою краю. Заодно пропонуємо інтерв’ю з ним.
— Пане Юрію, відколи в Україні почали вручати премію імені Остапа Вишні? Чи вона єдина, так би мовити, суто гумористично-сатирична?
— Ця премія заснована письменицькою спілкою у 1983 році. Її лауреатами були такі відомі майстри гострого пера України, як Олександр Ковінька, Олег Чорногуз (нині він очолює журі з цієї премії), Олесь Жолдак, Євген Дудар, Михайло Прудник та інші. Це найвища відзнака для трудівників нашого “гарячого цеху”. Крім неї, кращим письменникам-гумористам вручають премії імені Микити Годованця, Степана Олійника, Володимира Кобилянського, Перчанську, Нобельську…
— Цю премію ви отримали за якусь конкретну книгу?
— За книгу, що побачила світ у видавництві “Волинські обереги” минулого року до мого 50-річчя, — “Безпрограшна лотерея”. Її зміст складають кращі гумористичні та сатиричні твори з попередніх збірок і нові. Я щиро вдячний видавцям, особливо директору “Волинських оберегів” пані Тетяні Власюк за якісну поліграфію. А ще дякую від душі художнику Павлу Шуляку, коректору Олександрі Якимчук, усім, хто був причетний до цього успіху.
— Та, напевне, найбільше вдячні своїй долі? Цікаво, коли з’вився друком ваш перший гумористичний твір?
— Взагалі писати художні речі я почав у п’ятому класі. А вперше вони були надруковані по закінченні середньої школи. То була віршована мініатюра під назвою “Синульо”. А блогословила її у світ рідна шепетівська міськрайонна газета в особі мого шкільного вчителя, журналіста і поета Віктора Лінника. Відтоді і пишу, пам’ятаючи бабусину настанову: “Пиши — до чогось допишешся”. Виходить, таки дописався…
— Коли вручатимуть відзнаку?
— Нині готується до друку моя нова книга гумору й сатири “Короткими перебіжками”. Як тільки вона побачить світ — буде презентація, на яку хочу запросити представників журі з літературної премії імені Остапа Вишні. Вони й мають привезти цю високу для кожного письменника нагороду. Вона є стимулом до ще пліднішої праці. Власне, на творчості Павла Губенка (справжнє ім’я Остапа Вишні) я виростав як письменник. Він був і залишається, попри напади окремих невігласів, для мене і багатьох моїх колег людиною і творцем дотепного слова з великої літери. Це ж такі, як Остап Вишня, Олександр Ковінька, Микита Годованець, брат Павла Губенка Василь Чечв’янський, відбували “десятирічки” в сталінських таборах, потрапляли під розстріл лише за те, що були українськими письменниками.
— Рівненщина, як відомо, багата на письменників-гумористів. Кого б із них ви виділили з цієї когорти? І чи є серед них лауреати?
— Справді, наш рівненський “гарячий цех” досить потужний. У ньому плідно працюють мої старші колеги: лауреат премії імені Микити Годованця Петро Красюк (мій великий вчитель), лауреати Нобельської премії Леонід Куліш-Зіньків і Ростислав Солоневський. Утім, Куліш-Зіньків є ще й перчанським лауреатом і лауреатом премії імені Володимира Кобилянського. Їм я також щиро вдячний за підтримку та творчу дружбу. Сподіваюся, що ще вагоме слово скажуть в українській гумористиці Іван Кидрук, Михайло Степанюк, інші автори веселих і дошкульних книг.
— Пане Юрію, я знаю, що ви працюєте в багатьох літературних жанрах. А який улюблений?
— Вони всі улюблені і всі важкі. Аби не стріляти з гармати по горобцях і з рогатки по танках, треба дорожити словом і письменницьким званням. Прагну до цього. Зрештою, премія імені Остапа Вишні до того спонукає.
Сергій ДОЛЕНКО,
Рівне.