ХРЕЩЕНИЦЯ ЧУМАКА

Хто спілкувався із Галиною Горощук із Яблунівки, то неодмінно відзначить її силу волі. На фоні небесної вроди цей чинник наповнюється додатковою енергетикою. Те, що випало на віку цієї великої душі людини, не збагнути інтелектом, але можна осягнути хіба що серцем...
Війна увірвалася у буття шестилітньої дівчинки пожарищами хат і вибухами бомб. Таке во віки віків не стирається зі скрижалів пам’яті. А ще оте вогненне лихоліття вкоротило віку татові — пішов на фронт і там на полі бою склав голову. І хоч богомільний був ненько, але обов’язок боронити рідну землю виконав сповна ціною життя свого. Причому татусь обрав такий шлях із поневолювачами, бо у свій час на пропозицію кума Левка Тимощука на псевдо Чумак відмовився вступити в Українську Повстанську Армію. До речі, Чумак — хрещений батько пані Галини і колишній сусід.
У післявоєнні будні життя поволі набирало обертів і, здавалося, усе стане на свої місця. Однак біда знову увійшла в дім родини. У хату навідався голова сільради Остап Романюк і наказав мамі з’явитися на вибори.
— У чому ж я піду? — спробувала вмовити ненька сільського чиновника. — Валянки і калоші порвані, тож наберу води і застуджуся...
Однак мамине пояснення не подіяло на ревного служаку і замість того, аби якось розрадити солдатську вдову, він, наче пострілом, обірвав її пояснення:
— Якщо не з’явишся на вибори, то посаджу! Зрозуміла?!
Як було жінці не зрозуміти погрози, тож за три кілометри по весняному бездоріжжю у калошах добиралася до виборчої дільниці. А коли повернулася додому, то зрозуміла, що застудилася. Відтоді два роки вдова фронтовика боролася із недугою, але так і не змогла вибратися із її тенет. Оті вибори 1946 року і вкоротили віку матусі. Відтоді в серці доньки поселилася вічна журба та ще органічна неприязнь до твердолобих кар’єристів, котрі заради особистої вигоди здатні переступити через чужий біль.
Залишилася Галина із сестрою наодинці із печаллю та ще в’їдливими життєвими клопотами. А коли переповідає, як навчалася у Чернігові на зоотехніка, то просить вибачення і кілька хвилин погамовує сльози та біль душевний, навіяний гіркими спогадами.
— Упродовж тривалого часу в мій щоденний раціон входило півлітри молока і невеличкий кусень хліба. Більше з’їсти хліба не могла, бо наступного дня довелося б голодувати. Отаке було життя за 12 карбованців стипендії...
Втім, таке напівголодне існування було у більшості ровесників-студентів.
А ще пригадує пані Галина, як добиралася потягом додому на зимові канікули. У легеньких чоботах, бо добротнішого і теплішого взуття не мала змоги придбати. Разом із подругами із Верби через Білогородку, Софіївку і далі на Буди йшла до рідної хатини. За кілька годин пішого переходу на морозі уже не відчувала власного тіла. Згодом став видаватися вогонь у лісі, біля якого зігрівалася. Врятували подруги. Довели до тями в одній із хат, а тоді господар кіньми підвіз до села Буди...
Власне, таких гіркуватих спогадів у життєписі Галини вистачає. Можливо, саме вони загартували тіло і душу, додали віри у прийдешнє. А, може, причастилася вона переможним духом на подвір’ї хрещеного батька Левка Тимощука, котрого повстанські будні змусили кодуватися псевдонімом Чумак. За прагнення жити у незалежній українській державі і боротьбу за неї Чумака засудили на 25 літ. Смерть «отця народів» скоротила термін покарання, але повернутися на рідну землю йому не судилося. У смутну повоєнну годину загинула його дружина, тож, забравши двох молодших дочок, колишній повстанець доживав віку у Караганді — далекій від милих серцю мальовничих краєвидів рідної сторони.
Україна, яку виборювали її хрещений батько і тисячі його побратимів, для пані Галини — це солодкий дзвін, на який відгукується кожна клітина її серця.
— Я за незалежну Україну стояла, стою і буду стояти! Хай мене уб’ють, я не відступлюся від своїх переконань! — дещо пафосно, але щиро зізнається жінка.
Вона не кляне минулого, яке дошкульно позбиткувалося над її дитинством і юністю, але з упевненістю вглядається у завтрашній день. Мимоволі проймаєшся її непохитними принципами і робиш висновок: такі жінки — неоціненний скарб землі вкраїнської...
Віталій ТАРАСЮК,
Млинів.