Хто такі «Веселі куми», або про гумор по-радивилівськи

У розпал виборів якось непомітно для країни пройшло мистецьке свято — Міжнародний день театру, що відзначається 27 березня. Не святкували його й у колективі Радивилівського народного театру мініатюр «Веселі куми», який виник ще у 1996 році, а, отже, цей рік буде для нього ювілейним. До речі, театр наш відомий і за межами Радивилова. У 2003 році «куми» брали участь в обласній «Театральній панорамі» в Острозі і здобули перше місце. А цієї зими привезли диплом ІІ ступеня з конкурсу «Вишнева усмішка». Виступали на запрошення не лише у недалеких Млинові та Демидівці, а й у Великій Олександрівці, що на Херсонщині — на 220-річчя містечка. Їх виступи прикрашають і місцеві концертні програми.
Ми вирішили поспілкуватись із нинішнім молодим керівником театру, режисером Юрієм Додем, який два місяці тому перейняв цю почесну посаду від директора РБК В.Гладиша. Юрій був учасником театру з початку його виникнення.
— Отож, з чого починався театр?
В концертних номерах не вистачало веселощів, чогось такого, щоб «завести» зал, аби у глядачів з’явились якісь емоції. Ми спробували вставити одну мініатюру, іншу на українську тематику. Так виникла думка про створення колективу, який би постійно працював у гумористичному напрямку. В репертуарі, який добирали самі, були різні сценки, мініатюри, пародії на сучасні групи. Зараз і не згадаю, чому театр назвали саме так. Мабуть, тому що куми — традиційні українські персонажі.
Матеріали брали, де тільки можна — з газет, журналів. Потім об’єднували матеріал на одну тему. Так, наприклад, побували «Веселі куми» у міліції, на шкільній перерві тощо.
— Розкажіть про учасників театру.
— Звичайно, у колективі час від часу відбуваються якісь міграції. Хтось виїхав, хтось зайнявся чимось іншим. Основою театру нині є В.Гладиш — директор РБК, Василь Кощук — керівник народного аматорського ансамблю танцю «Закаблуки», Андрій Мудрик — методист РБК, Андрій Сірко — викладач музичної школи.
— Тобто суто чоловічий колектив.
— Згідно з назвою. Але часом допомагають нам і жінки, працівниці РБК — Алла Комар, Галина Мирончук.
— Отож, згідно з професіями, усі «куми» — творчі люди?
— Так, адже тут треба вміти зіграти, добре володіти голосом. Буває, що чоловіки мають грати жіночих персонажів, тоді слід перевдягатись у жіночий одяг — не кожен на таке згодиться.
— Як ставляться близькі до Вашої сценічної діяльності? Чи не заперечують, мовляв, варто зайнятись чимось іншим?
— Так ніхто не скаже, адже я до цього йшов з самого початку. Закінчив музшколу, потім Дубенське училище культури, правда, за спеціальністю керівник духового оркестру. Близькі люди, якщо дозволяє час, бувають на наших виступах, підтримують. Взагалі, сцена має для мене велике значення. Якщо довго без сцени — почуваюсь обділеним. Хочеться вийти на публіку, побачити реакцію залу — це надає наснаги.
— А яким уявляєте свого глядача?
— Різним. Якихось певних вікових обмежень нема. Гумор, вважаю, доступний для всіх.
— Що новенького готуєте для радивилівських глядачів?
— Після Паски плануємо зробити вже традиційний для нашого міста концерт «Радивилів сміється». Минулі роки ми робили його до Дня сміху, але оскільки на цей період припадає Великий піст, і багато хто дотримується його, зал збирався невеликий, і ми вирішили перенести свій виступ. Зараз репетицій поки що не проводимо, обговорюємо матеріал. Будемо раді скористатись і матеріалами наших місцевих авторів, якби хтось захотів принести свої твори.
— Чи не бувало випадків, коли хтось із ваших героїв упізнавав себе, ображався?
— Ні, поки що таких випадків не було. Здається, гумор у нас розуміють.
— А чи не доводилось шкодувати, що не стали, наприклад, банкіром, адже зарплати у працівників культури все ж невисокі…
— Незважаючи на це, у нас гарний колектив, робота до душі, тож шкодувати нема за чим.
— Як вважаєте, чи є майбутнє в українського театру?
— Майбутнє завжди є. Щороку з’являються якісь нові ідеї, плани, можливості. Думаю, що з часом наші люди переключаться з серіалів на мистецтво, адже у великих містах люди все-таки театр відвідують. У нас район небагатий, у всіх безліч роботи. Але все ж вірю, що люди повернуться до театру, і в нас буде свій глядач.
­­Розпитувала ­Наталя Андріюк,
Радивилів.