ГРОМАДЯНИН О

Продовження. Поч. у №№10-13
Квартира від гуртожитка відрізняється тим, що в ній обов’язки коменданта виконує дружина. У нове помешкання громадянин О та його Варвара-угодниця таки вселилися. Руки в подружжя були зайняті в цю урочисту мить. Громадянин О переступив поріг трикімнатної з Варвариною мамою на руках, а Варвара – із синочком Петрусем. Петрусь досить швидко підріс і пішов до школи.
Оригінальним синочок не був. Він, як і всі інші першокласники, у вільний від уроків час замість готування домашніх завдань почав братися за пульт управління «Панасоніка». Перемикає з каналу на канал, поки не побачить на екрані голого дядька чи голу тітку. Тоді вгамовується, зосереджується…І спостерігає за інтимними сценами, поки не задрімає...
— Хто з цього паршивця виросте? – запитує громадянина О Варварина мама.— Він же світу білого не бачить через оцей диявольський ящик. Із ним треба щось робити…
— Нічого страшного, — відказує глава сімейства.— Набавиться – і за розум візьметься.
— Аякже, аякже, візьметься,— сердито йде в наступ Варвара-угодниця.— Тоді, коли одружуватися буде. Як це ти – у тридцять з гаком! А до того приноситиме не знання, а розпусту. Ти ж поглянь у його щоденник! З усіх предметів, окрім дисципліни, у нього нульові варіанти!
— Нульові, бо лише починає вгризатися в граніт науки, — каже громадянин О якнайспокійніше.—У дитини – ще молочні зуби…
І тут обоє – і Варвара, і її мама – накидаються на громадянина О, як зграя голодних вовків на отару жирних овець. Словесно, зрозуміло:
— Викинь того ящика-узурпатора з хати під три чорти!
— Я цю гидоту обухом на тріски розтрощу!
Громадянину О стає ніяково, бо все те слухає синочок Петрусь, клацаючи пультом управління в пошуках натуркартин.
— Та облиште, — намагається зупинити хвилю крику громадянин О.— Щось придумаємо. Нехай дитина в школу піде…
Вранці, коли синочок Петрусь вирушив за черговою дозою нулів, всі троє сіли за «круглий стіл», аби розробити тактику і стратегію боротьби з Петрусевим захопленням телевізійними переглядами. Адже, якщо бути чесним, їхній синочок насправді задовбе не тільки вчителів своїм дебілізмом, а й саму пані Варвару. Він уже й свого імені назвати не може. На звертання:»Петруню!» – лише головою мотає, як норовисте лоша, та ірже:
— Яка бідність у світі, коли в телеку так багато голих людей!
Так ось, сіла трійка за «круглий стіл» і дійшла шва: треба «Панасоніка»… зіпсувати!
Громадянин О дістав зі шухляди стола паспорт на телевізор і почав уголос його читати. Вичитав усе, крім того, як цьому шкідливцю віку вкоротити. Аж тут за черговою гривнею заскочив у дім волоцюга Данило. Взамін на позичену українську грошову одиницю родина попросили підказку, як угамувати життєві пристрасті японського інтелектуального кілера.
— Хе,— сказав Данило.— Це ж простіше, ніж за гривню похмелитися! Вам треба просто вишкребти з телевізора запобіжники!
Так родина й вчинила. Утім, поки шукали ті запобіжники, зі школи повернувся синочок Петрусь.
— Петруню, — почав наставляти його на путь істини татусь. — Якщо не візьмешся за уроки, ці штучки викину на смітник. І телевізора не матимеш, як і знань!
І тицьнув пальцем у те місце, де знаходилися в «Панасоніку» запобіжники.
За перемиканням телеканалів Петрусь пообіцяв попрацювати цього вечора востаннє. Мовляв, закінчується мильний телесеріал.
Родина йому дозволила це зробити, бо сама від дискусій за «круглим столом» стомилася і лягла спочивати раніше звичного…
Наступного ранку за відсутності Петруся від того ж волоцюги Данила родина громадянина О дізналася ще декілька секректів псування телевізора. Данило, зокрема, підкреслив, що прикінчити більмакуватого можна завдяки кувалді.
На всяк випадок пані Варвара роздобула в Данила кувалду за десятку.
Як тільки синочок Петрусь прибіг захеканий зі школи з новою щоденниковою порцією вчительських письмових попереджень, прохань і побажань, родина йому відразу розтлумачила свої запасні варіанти можливого запобіжного заходу. Синочок Петрусь уважно вислухав почергового всіх. А потім заявив:
— Беруся за розум.
І зник із хати…
Так Петрусь чинив щовечора майже два тижні. Опісля настала розв’язка.
— Мамо, тату і бабусю, промовив Петрусь. — Віднині можете з телевізором робити будь-що. Мені те до лампочки. Я Данила, котрий у нас гроші позичає, познайомив із нашою класною керівничкою. Тепер він у неї гроші позичатиме. Бо я сказав керівничці, що Данило хоч і п’яничка, зате неперевершений телемайстер! А в керівнички старенький телевізор часто виходить із ладу. Данило погодився його ремонтувати в рахунок щоденних грошових позичок. Заодно Данило і мене щовечора брав із собою на ті ремонти. Тож я біля нього навчився розбирати і складати телевізора наосліп!
Продовження у наступному номері.