ГРОМАДЯНИН О

Продовження. Поч. у №№10-11
Але Варвара з довгими пальцями цей маневр одразу помічає. У неї поволі відкривається, як задній борт у самоскида, тонкогубий рот, звідки вилітає відчайдушне:
— Гвалтують!!!
Відро з окропом злітає з плити, і гаряча хвиля огортає обмотані пуховими шарфами Варварині ноги. Феміністка-кандидат, немов підрізана осика, валиться додолу і груденятами-жолудятами прикипає до спини громадянина О.
З переляку громадянин О, який із роду-віку не знав, що таке фемінізм, але чув про проституцію, навкарачки ракетою стартує разом із Варварою на спині в комунальний коридор. На лемент із кімнат вибігають інші мешканці, в тому числі й вахтерка баба Настя. Остання, вгледівши, що на громадянинові О примостилася, як “Буран” на “Мрії”, мокра сусідка, хапає швабру і намагається нею згребти пасажирку. Але влучає громадянинові О дерев’якою в перенісся. Жертва розпластується на підлозі зі словами:
— Щоб ти здох, фемінізм…
Спостерігачі за секунду замикаються у своїх квартирах на всі існуючі замки. Лише громадянин О, феміністка-кандидат та вахтерка баба Настя залишаються на комунальній трасі.
Після хвилинної розгубленості баба Настя, як гарпун у китове тіло, врізається пазурами в перуковану голівку феміністки-кандидата. Цим моментом устигає скористатися громадянин О. Він схоплюється на ноги і мчить щодоху на комунальну кухню. Швиденько запалює конфорку на газовій плиті й ставить на ній свою каструлю…
Наступного ранку громадянин О завертає лише в комунальний туалет. А феміністка-кандидат знову ставить на всі чотири конфорки наповнене водою відро. І при першій же появі на кухні особи в штанах традиційно виголошує:
— Я – феміністка!
У комунальному будинку завтра на кухню вже не буде кому йти. Феміністка-кандидат усіх сусідів переорієнтувала на об’єкт, де замість конфорок – унітази. І готується захищати докторську дисертацію на тему: “У комунальній парі – запорука незайманості!”
Хто стукає, тому відчиняють. Навіть тюремну камеру. Знаючи цю істину, пані Варвара постукала в двері докторантури й успішно захистила улюблену дисертацію, а на зекономлені гроші уклала неждано-негадано для самої себе з громадянином О угоду про шлюб. У містечку подейкують, що її полонив громадянин О своїм неймовірним талантом нявкати. А це було пані Варварі запорукою нічного спокою від кімнатних мишей, яких вона так ненавиділа й лякалася. А ще Варвара-угодниця купила трикімнатну квартиру…
На радощах громадянин О пригостилися з друзями. І приступив до перевезення зі своєї холостяцької приймацького нажитку.
Два рейси зробили вантажівкою. Начортихалися, але витягли все барахло на дев’ятий поверх.
Сидять друзі, відхекуються, чекають пані Варвару. Бо має могорич поставити за роботу. Громадянин О тим часом лінійкою кутки кімнатні виміряє, прикидає, де які мебелі розмістити.
— Один переїзд трьох наполеонівських походів вартий,— роздивляючись мозолі на руках, зафілософствував друг Наум.
— Якби ще раз кантувати ці дерев’яки та залізяки сюди, нізащо не погодився б, — затуляючи розірвану колошву на коліні, зізнався друг Степан. – Ліфт не працює, а від під’їзду до квартири – як від Стамбула до Нью-Йорка!
— Я заради могорича підсобляв, — не лукавить друг Іван. — Після вчорашнього весілля в сусіда дуже вже голова розколюється…
— А мені вареників із сиром захотілося, — вставляє своїх п’ять копійок друг Остап. — Коли почув про них, де й сили взялися.
— Як би там не було, а справу зроблено,- підсумовує сказане громадянин О. – Зараз моя під’їде, стіл накриє. Посидимо, погомонимо. Як-не-як, натрудилися. Одна книжкова шафа чого варта. Рук не чую, ще й лікті пообчухрував….
Компанія побадьорішала, довідавшись, що громадянинові О дісталося найбільше. Роздягатися почала, причісуватися, стільці довкіл стола розставляти…
Ось у дверях і пані Варвара з… порожніми руками і гримасою на обличчі.
— Що трапилося? — кидається їй назустріч громадянин О. – Донести на дев’ятий поверх сумки з каструлями не змогла? Так треба було маму найняти. Хіба квартира лише для мене?
— До чого тут мама?! — заворушила посинілими від злості губами пані Варвара.
— Не сварітеся, — навперебій заходилися вгамовувати пристрасті друзі-помічники. – Таку вагу переперли, то й каструлі з варевом принесемо.
— Я не сварюся, — перебила їх пані Варвара. – Я просто слів не можу знайти, щоб…
— Висловити нам подяку, — миттю зробив припущення друг Іван. – Так ми ж друзі…
— У вашій безкорисливості я не сумніваюся, — застібнула верхнього гудзика в своєму пальті пані Варвара, наче поставила крапку в дискусії.
— Тоді в чому справа? — витріщив очі громадянин О.
— Справа в простому, хлопці, — рушила до дверей пані Варвара. –Я вам співчуваю. Адже ви… під’їзди переплутали!
Продовження у наступному номері.