З Неаполя рідної хати не видно

За приблизними підрахунками, в останні кілька років до Італії виїхали майже три сотні млинівчан. Втім, якщо бути точнішим, у пошуках заробітків подаються переважно представниці слабкої статі, хоча оту новітню остарбайтерівщину розбавляють і чоловіки. Нещодавно спілкувався із млинівчанином, котрий повернувся додому із забугорних мандрів.
На виключні істини він не претендує. Однак зазначає, що італійці поважають заробітчан порядних, чесних і ставляться до них із повагою. Чого вартий такий факт: деякі українки працюють разом з італійками в магазинах, де немає ніякого обліку. Зрозуміло, таку довіру слід заслужити бездоганною працею, ввічливістю, обов’язковістю і… тверезістю. У разі, коли у стосунках із роботодавцями спалахує іскра недовіри, то заробітчанина звільняють без будь-яких пояснень. Тому хронічно ліниві особи з хитринкою і потягом до дармової чарки у таких жорстких виробничих умовах не витримують конкуренції із моральними співвітчизниками.
Млинівчанин півроку працював у Неаполі в ресторані, але ні разу не бачив там жодного п’яного італійця. Людину, котру після випитого алкоголю трішечки «заносить» на поворотах, там вважають ледь не смертельно хворою. Скажімо, весільне товариство зі 150 гостей може випити аби… зо дві літри алкогольних напоїв сорока і вище градусів міцності. Звісно, крім шампанського і вина. Власне, це високоградусна норма на одного нашого червонощокого козака.
У Неаполі квитки на громадський транспорт погодинні. От, скажімо, в тролейбус із цього часу можна пересідати в автобуси, трамваї і кататися чи добиратися до місця призначення упродовж 60 хвилин. Компостер фіксує час придбання проїзного документа. Якщо ж цей апарат з якихось причин не працює, то пасажир зобов’язаний на зворотній частині квитка ручкою написати час, коли, так би мовити, набув статусу пасажира. Причому ( уявіть!) для контролерів відмітка компостера чи безпосередньо власника квитка мають однакове юридичне значення.
Мабуть, серед нашого брата знайшлося чимало комбінаторів, котрі б «творчо» опрацювали такі реалії. А ще їх би здивувало ставлення неапольців до роботи. Скажімо, дружина італійського мільйонера могла б до кінця днів своїх комфортно почуватися за спиною багатого чоловіка, натомість приходить у ресторан свого благовірного і миє підлогу. І не тому береться за швабру, що згорає від бажання розім’ятися після безділля, а тому, що цю роботу просто треба виконати якомога швидше.
«Нестандартне» ставлення в італійців до тих, хто потребує благодійництва чи милосердя. Якщо людина, наприклад, голодна і просить, умовно кажучи, євро на їжу, то неаполець не спішитиме тицьнути прохачу гроші, а заведе в ресторан і замовить обід. Якщо ж людина йому сподобається, то може вручити їй 50, а то й більше євро.
Врешті, неапольці не диваки, а люблять, поважають порядних, щирих і сумлінних людей.Втім, із таким набором доброчестей заповажають будь-кого і не тільки в Італії. Прикро лише, що чимало славних співвітчизників змушені перебиватися заробітчанськими хлібцями у багатьох країнах Європи.
Віталій ТАРАСЮК,
Млинів.