ДЕ ТА ТОСАСІМУДЗА?

Вперше захворів кросвордною хворобою у третьому класі. У сім’ї Аністратенків передплачували 7-8 видань, у яких десятирічний Віталик вишукував ребуси, шаради, кросворди та інші головоломки. Власне, тоді це захоплення і набуло статусу хронічного. Добре, що батько Михайло — перший секретар Острожецького райкому Компартії України, а згодом голова Млинівського райвиконкому — бачив користь від тих вправ і заохочував сина.

Але враз у сім’ю Аністратенків чорним крилом печалі увірвалася біда: в автомобільній аварії загинув глава сім’ї. Можливо, ота пристрасть до розгадування кросвордів тоді дещо відволікла одинадцятирічного хлопчину від тяжких і невеселих роздумів.

Сталося так, що з шостого класу і до одинадцятого Віталій навчався у Вербському інтернаті, так би мовити, був підопічним знаного педагога, Героя Соціалістичної праці Ганни Нестеренко. Улюбленими предметами у нього були історія і географія. І саме кросворди шліфували знання, розширювали виднокола шкільних наук, зміцнювали пам’ять. І через піввіку Віталій з гордістю згадує, як із зав’язаними очима міг показати на карті будь-яку географічну точку. І не приховує, що сотні разів «мандрував» географічними картами і глобусами якраз через пошуки потрібного слова для кросворду.

Під час навчання в автодорожному технікумі уже не уявляв життя без улюбленого заняття. Щоправда, під час служби в армії було не до ребусів — там командири частували іншими головоломками...

Згодом у житті вистачало і гіркого полину, і світлих блискіток долі, але кросворди увійшли в плоть, кров і дух. Купляв всілякі довідники, карти, спеціальну літературу і у вільні миті потів над квадратиками в газетах і журналах. Бувало, що брав участь у різних конкурсах, але нічого не вигравав, хоча відповіді надсилав правильні. Втім, це й не дивно, адже всіх не нагородиш. До речі, своєю «хворобою» Віталій заразив дружину Лілю і навіть внука Миколку. Деякі знайомі теж не вбереглися від «інтелектуальної інфекції» млинівчанина, хоча не скаржаться, а навпаки, дякують йому. Бо чим розворушити мізки, як не вправами із кросвордами. Нині їх розміщають у багатьох виданнях, але у Віталія є улюблені. Серед них — і млинівський «Гомін», хоча кросворди у районці для нього залегкі.

Колись пану Віталію довелося «вкалувати» на заробітках у Москві. Якраз тоді «розкручувалося» «Поле чудес». І млинівчанин двічі вигравав автомобілі. Щоправда, не в студії, а в оточенні земляків, із якими дивився телевізор. Причому, робив це впевнено і значно швидше учасників «Поля чудес». Власне, трішечки прикро, що комп’ютер жодного разу не відібрав його для участі у грі. Водночас, кросвордист знає собі ціну і гордиться, що у Москві був на висоті і бодай у вузькому колі гідно представляв Україну.

Я теж інколи розгадую кросворди, хоча не такий «важковаговик жанру», як мій тезко. Отож, не втримався від спокуси перевірити старшого колегу і запропонував йому назвати місто японського острова Сікоку із одинадцяти букв.

— Тосасімудзу! — миттєво відпарирував пан Віталій.

А мені ще й зараз язик заплутується від цього словечка…

Віталій ТАРАСЮК, Млинів.