КРОКИ ВАЖКІ, СЛІДИ ГЛИБОКІ

Млинівчанин Володимир Кавецький тривалий час працював водієм, механіком в управлінні з експлуатації газових мереж, у центральній районній лікарні і, зрозуміло, не міг передбачити, який надскладний іспит підготувала йому доля. Усе сталося за досить буденних обставин. У квітні дванадцятилітньої давності млинівчанин садив картоплю на своєму городі, й у нього лопнула стегнова артерія. Після оперативного втручання лікарі вмонтували замінника із пластмаси. Однак і він довго не витримав, бо вже у вересні того ж року Володимир Кавецький знову потрапив на операційний стіл. Щоправда, цього разу наслідки хірургічного втручання були значно чорнішими — йому ампутували ногу...
Не доведи, Господи, будь-кому пізнати ціну полинових розчарувань 42-річного млинівчанина. До фізичного болю додалися морально-психологічні випробування. Іншими словами, треба було заповнювати нішу у життєвих закапелках у статусі інваліда. Хтозна: може, слабша і безвольна людина здалася б на милість долі, змирилася б з обставинами. Проте у Володимира вистачило сили духу знайти своє місце у житті. І ніякі потойбічні сили не залучав для своєї підтримки. Лише чотири місяці перебував на лікарняному після складної операції. А далі без ойкань та ахань взявся продавати ковбаси, інші продукти.
Не секрет, що сприяла підприємницькому старту пана Володимира його дружина Фаїна, її моральна і духовна велич дала змогу адаптуватися чоловікові в умовах бізнесової конкуренції. Звісно, далися взнаки й фахові набутки, адже чимало літ працювала у сфері торгівлі. Благовірний виявився напрочуд кмітливим учнем і через терни підприємництва прагнув утвердитися в житті. Зрозуміло, що до зірок йому ще далеко, але й хапати їх з неба не збирається, бо знає реальну ціну багатьом земним явищам, фактам і справами. Хоча не без гордості заявляє, що зумів вистояти у поєдинку із недугою, спирався не на жалісливих персон, а шукав опори у сімейному колі, тепла — у родинному вогнищі.
— Я не став «бомжем» — констатує підприємець, — ні у кого не прошу на кусень хліба, як це навіть у нашому райцентрі роблять дужі, але безхарактерні особи.
Із таким твердженням варто погодитися. Доречно додати, що В.Кавецький лише торік сплатив податків та інших відрахувань у різні фонди більше 4000 гривень. Відтак «потягатися» із підприємцем-інвалідом у цій фінансовій дисципліні не можуть сотні й тисячі здорових і сильних чоловіків та парубків. Хоча ніяких поблажок йому ніхто не робить. Навпаки, витратні вузли затягуються тугіше і тугіше. Для прикладу наведу такий факт: раніше підприємець сплачував за оренду кіоска 20 гривень у місяць, нині ця сума, за його словами, зросла у п’ять разів.
Очевидно, що у ході бізнесового становлення пан Володимир відчув друге дихання, тож, незважаючи на численні гострі кути, прагне розвивати власну справу. У 2004 році взявся за торгівлю насінням та отрутохімікатами, за що щиро вдячний пану Левчуку з Рівного, котрий допоміг отримати ліцензію та купу інших дозволів.
Хочеться щиро побажати млинівчанину бізнесових успіхів. Поки що піднебесних статків він не нажив, не став власником забугорних вілл, не ніжився під сонцем на Багамах. Втім, чоловік про це може хіба що мріяти. Для нього і дружини набагато важливіше, що старший син одержав диплом Луцького технічного університету, а молодший навчається у Луцькому аграрному університеті. Будьмо відверті: на 168 гривень своєї інвалідної плюс законної дружининої пенсій зробити це було б проблематично. Та й зводити інші житейські кінці з кінцями без подвижницької праці не вдалося б.
Кажуть, що у житті завжди є місце для подвигу. Волею життєвих обставин кожен день крок В.Кавецького за останнє десятиліття відлунює маленьким подвигом. Не збираюся возвеличувати цю людину і співати їй хвалебні оди. Людська мужність та велич духу не потребують розголосу. Водночас важко стримувати щире захоплення стійкістю та витримкою пана Володимира.
Віталій ТАРАСЮК,
Млинів.