Родзинка родини полковника

Коли Любов Тростянчук вперше побачила майбутнього чоловіка, то якась невидима сила підштовхувала руку погладити його чоло. Зусиллями волі стрималася. Це згодом вона куйовдитиме йому волосся, вдивлятиметься в очі і слухатиме монологи всіляких охоронців моралі, котрі дорікатимуть їй. А за що — мабуть, і самі не могли втямити. Ймовірно, кожен керувався не серцем, а холодними чужими трафаретними настановами, написаними не для людей, а для бездушних роботів.
Втім, сила ніяких наказів і статутних вимог не могла загасити іскру кохання, яка спалахнула між телефоністкою Любою Тростянчук і командиром військової частини підполковником Костянтином Целковським. Справжня любов не зважає на ранги, звання та субординацію. Вона визнає лише один закон — глибину почуттів і щирість намірів. Підлегла і командир покохали одне одного тоді, коли за плечима в обох були два розірвані шлюби, два сини і... духовна порожнеча, яку кожен волів заповнити сильним і світлим почуттям.
Уродженець Краснодара Костянтин Целковський у сімдесятих роках встиг відслужити строкову військову службу у групі радянських військ у Німеччині, брав участь у подіях в Чехословаччині 1968 року. Після закінчення курсів молодших лейтенантів та військового училища на різних офіцерських посадах служив у Польщі, Чехословаччині, на Далекому Сході, в Казахстані і, нарешті, доля привела у Рівне. Якраз там і зустрілися молодший сержант Любов Тростянчук та Костянтин Целковський і до нестями покохали одне одного...
Коли подружжя зареєструвало шлюб, то пристрасті щодо стосунків командира частини і його підлеглої поволі вщухли. Люди зрозуміли, що ця пара — від Бога, а не від звичайних людських заздрощів. Свідчення цьому — у 38 років Любов народила синочка Костю, а у 40! — донечку Любу. Ще один важливий штрих: сини Сергій і Андрій від попередніх шлюбів виховувалися у сім’ї Целковських. Такому родинному гурту було тіснувато у рівненській квартирі, тож знімали помешкання у Тайкурах Рівненського району: тут завели господарство, бо на зарплату вижити було непросто, тим більше, що Сергій і Андрій стали студентами. Ще один плюс тайкурського періоду життя — благодатний вплив на дітей свіжого повітря і сільської природи.
ТРАНЗИТОМ У
СТОМОРГАХ
Коли Целковські пішли у відставку, то отаборилися у Стоморгах. Адже Любов — уродженка Малих Дорогостаїв, тож відгукнулася на поклик землі дитинства. А ще доброзичливі поради голови місцевого сільгосппідприємства Миколи Романюка поманили у ріднокрай. Мовляв, після служби беріть землю — не прогадаєте. Так і вчинили. У Стоморгах навіть залили фундамент під новий будинок, але задумів не здійснили. Гальмувала їх безперспективність хутірця — люди звідси виїжджали. Тож і колишні військові захотіли купити будинок. Шукали довгенько, а реальною виявилася пропозиція приятеля Сергія Черепушка, котрий порадив придбати глиняну хатину у Добрятині. Власне, спокусила не стільки оселя, а її місцезнаходження: на горбочку, де її оточував колгоспний сад.
Зі стоморгівським періодом життя пов’язана така весела історія. Кума Целковських, дізнавшись, що вони поселилися у Стоморгах, ніяк не могла второпати, як там можна жити. Жінка дивувалася недарма, адже назву населеного пункту переклала буквально: сто трупарень...
ЦЕЛКОВСЬКІ СТАЮТЬ НА ФЕРМЕРСЬКЕ КРИЛО
У Добрятині, в райському куточку новосели розгорнули широкомасштабну реконструкцію: замінили стіни в хаті, збудували веранду, гаража, хліва, зерносклад. Взявся Костянтин зводити і російську баню, але поки що справа до „квітки” не дійшла. Водночас обробляли восьмигектарну площу землі. Вирощували пшеницю, озимий ячмінь, ріпак, гірчицю, гречку, житницю. Це така зернова культура, яка може вродити по 100 з лишком центнерів з гектара. Втім, і зараз добрятинські фермери культивують зернові, хоча вирішили господарські акценти поставити на цукрові буряки.
Фермери-початківці уміли вчитися у колег-односельчан, котрі не відмовляли ні порадами, ні технікою. І тепер, коли Целковські стали на ноги, зі щирою вдячністю згадують” безкорисливих добрятинських фермерів Ярослава Шевчука, Володимира Володимирця, братів Черепушків, Володимира Гречанюка. Втім, усіх альтруїстів, котрі відгукнулися на прохання новоселів, не перерахувати. Адже у селі 56 тракторів, 12 зернозбиральних комбайнів, 8 вантажних автомобілів. І до багатьох власників цієї техніки доводилося звертатися.
Нині Целковські придбали трактор Т-16 та весь причіпний сільгоспінвентар. Сімейство навело ділові стосунки із партнерами із рівненського товариства „Західнасіння”. Тобто у фермерській діяльності намагається використовувати досягнення науки. Хоча і вона мало чим допомагає в обробітку цукрових буряків, на які роблять ставки фермери. Скажімо, цього року вирощували солодкі корені на п’ятигектарній площі. Спромоглися внести гербіциди, тож боротьба з бур’янами була безкомпромісною і результативною. До роботи залучалися Люба і Костя. Звісно, ніхто їх не примушував займатися з мотикою фіззарядкою, але діти виховані так, що подекуди у трудовому завзятті і батькам можуть фору дати...
ПАНЕ „ПОЛКОВНИКУ” НАШ КАРООКИЙ...
Нині Целковські почуваються впевнено не тільки на землі, а й на всіх поворотах долі. Армійський гарт дається взнаки у всьому: лад і порядок у сім’ї, в господарстві. Втім, так і має бути. Може, Всевишній віддячує подружжю за вірність, людяність і працелюбність. Любочка і Костя успішно навчаються у Новино-Добрятинській одинадцятирічці, займаються на комп’ютерних курсах у райцентрі, а ще татко щотижня возить їх „жигулями” у музичну школу. Андрій закінчив вище військове училище і служить у Севастополі, а Сергій господарює в приймаках в Острієві. Йому з дружиною лелека подарував двоє гарненьких синочків. До речі, коли Сергія віддавали у прийми, із „перезвою” передали пса Синка. Та собака довго на новому місці не вибув, скавулів, шарпався на ланцюгу, тож господарі відпустили його і Синок невдовзі прибіг у Добрятин. Тиждень вів себе спокійно, а тоді подався назад в Остріїв. Так і бігає п’ять літ від сватів з Острієва до сватів у Добрятин. Родина навіть використовує Синка як четвероногого листоношу. Мабуть, аби нікого не образити, собака вірно служить усім, хто до нього по-людськи ставиться.
Зрештою, щирість, гуманність, доброзичливість і порядність сім’ї Целковських оцінили не тільки у Добрятині. Річ у тім, що поруч із їх помешканням жителі навколишніх сіл залишають кошенят, цуценят, яким згодом дає притулок родина фермерів. Тож дехто дивується багаточисленному притулку милосердя для звірят. І невтямки їм, що душевної щедрості родини „полковника”, як для зручності називають Костянтина Целковського добрятинці, вистачить на всіх. У цьому неодноразово переконувалася громада..,
Віталій ТАРАСЮК,
Млинів.