ТАЛАНТ, ЯКИЙ ПОВТОРИТИ НЕМОЖЛИВО

Над художнім словом він працює понад півстоліття. Працює натхненно й продуктивно. А головне — його книги не залежуються на полицях книгозбірень. А написав уже понад два десятки, став лауреатом премій імені Володимира Кобилянського, журналу “Перець” та конкурсу “Байка-2001”. Рівненська організація Національної спілки письменників України висунула творчість свого плодовитого й талановитого земляка на здобуття другої за престижністю в нашій країні після Національної імені Тараса Шевченка премії в галузі літератури — урядової премії імені Лесі Українки.
У народі твердять, що кожна народжена на білий світ людина є талановитою. Різниться ж кожен із нас у подальшому лише в розумовому й інтелектуальному плані лише тому, що у різній мірі розвиває отой Богом даний талант. Воно справді так. Однак ніхто не може заперечити й того факту, що здібності дитини залежать і від здібностей її батьків. Не випадково кажуть, що яблуко від яблуні далеко не падає.

Журнал "Мой ребенок" - читать онлайн.

У цьому відношенні уродженцю села Кричильськ, що в Сарненському районі, Леоніду Кулішу поталанило неабияк. Бо ж батьками в нього були прості та працьовиті, а до того ж, і мудрі люди. Особливо неординарною людиною був батько Леоніда — Зінько. До приходу більшовиків колишній учасник Першої світової війни, ветфельдшер, котрий дослужився до унтер-офіцерського звання, мав чимале господарство. Та зробила нова влада з нього колгоспного пастуха, який прославився на все велике село своїм талантом…пересмішника. Старий Зінько настільки допікав дотепним словом багатьом зі злих односельців, а почасти навіть владі, що доводилося не раз підставляти свою долю й долю родини під небезпеку опинитися там, “де Марко пасе телят”.
Але правдами й неправдами викручувся зі скрутних ситуацій, прикидаючись таким собі чоловічком із вітром у голові. Хоча насправді розумні кричиляни добре розуміли талант Зінька Куліша як гумориста-імпровізатора й цінували його. Цей талант, безперечно, перейняв у батька й син Леонід. Тому й здобув у Луцьку вищу освіту, став учитилем історії та прекрасним письменником-гумористом, якого сьогодні ставлять у ряд із найвідомішими українськими творцями художнього слова, насамперед у царині дитячої літератури, де таких творців не так і густо. Адже творити для дітей — значить, мати талант у квадраті, якщо не кубі. Найменший читач відразу помічає лукавість чи нещирість. Відтак не кожний твір, не кажу вже про книгу, приймає до себе. Тому так тішать творчі успіхи Леоніда Куліша.
Саме з написання дитячої книги “Як горобчик рахував” розпочав наш земляк своє сходження на Парнас. То був 1990 рік. Власне, з дитячих творів розпочалася і літературна стежка Леоніда Куліша, коли навчався у Луцьку на історика. Тоді він зустрів хорошого старшого брата по перу Володимира Лучука, який і порадив літератору-початківцю надіслати рукопис віршів до львівського видавництва “Каменяр”.
А потім одна за одною в інших видавництвах з’явилися друком його нові книжечки для малят: “Горобці про літо мріють”, “Дівонька-круглая голівонька”, “Чого мовчала мишка”, “Тридцять три сороки”, “Кіт чекає на обід”… А між ними — книги для дорослих любителів колючого слова, яких, гадаю, перераховувати не варто.
Та зупинюся на книгах Леоніда Куліша, написаних для дітей, позаяк вони висунуті на здобуття високої літературної премії імені Лесі Українки. Чим вони цікаві? Почну з того незабутнього дня, коли на світ з’явилася книга Леоніда Куліша “Тридцять три сороки”. Попри немалий наклад збірки, знайти її в книгарнях було неможливо. Натрапив на неї в газетних кіосках, де й придбав. Тоді синові Тарасові виповнилося лише декілька років. Придбану книгу я й почав йому читати перед сном. Думав, за тиждень вивчимо. Яке ж було моє радісне здивування, коли за два вечори син вивчив напам’ять усю збірочку! І як її не вивчиш, коли так майстерно, з такою любов’ю та знанням дитячої психолої вона написана! Ось один із тих віршиків:
Біля озера щодня
Бавить жаба жабеня,
Обіймає лапкою,
Називає жабкою.
І такі літературні намистинки — у кожній дитячій книзі Леоніда Куліша. Кажу це без будь-якого перебільшення. Старійшина нашого гумористичного цеху з Висоцька і наш спільний із Леонідом Кулішем вчитель Петро Красюк цілком справедлово каже, що сьогодні ім’я письменника-кричилівця стоїть поряд з такими іменами дитячих письменників, як Валентин Бичко, Наталя Забіла, Віктор Кава, Всеволод Нестайко, Євген Шморгун та інші. А побратим по перу з російської Костроми В’ячеслав Смирнов переконаний: “Дітлахам України пощастило вірші нашого друга знати в оригіналі”.
Багата дитяча творчість Леоніда Куліша й на жанровість. Тут і співанки, і скоромовки, і загадки, і гуморески…
Як не усміхнеться маленкий читач, читаючи ось такі скоромовки:
Скоромовку зубреня
Зазубрило до півдня.
Скоромовку що є сили
У ставку бобри зубрили:
—Раз, два, три,
Раз два три,
Хочеш — з нами зазубри!
Чи така:
Перепел перепелиці
Приніс води із криниці.
Смачну воду ту пили
І малі перепели.
Часто-густо після прочитання того чи іншого твору нашого земляка виникає щира творча заздрість. Бо, здавалося, так можна було просто написати цей дитячий твір, а ти не зумів. Про ту ж хитру мишку, гарбуза, бабцю сову, зиму, борщик, плутанинку…
Поет промовляє:
Мама сварить доню-мишку:
— Ти псуєш навіщо книжку?
— Я з малюнка, — каже та, — Хочу вигризти кота.
Чи не щедевр?
Або:
Сидить квочка
У куточку.
Не займайте
Білу квочку,
Бо під квочкою
Клубочки —
Малі донечки
Й синочки.
А ще які талановиті в Леоніда Куліша пісні для дітей! На слова цього поета композитори так охоче й так часо пишуть музичні твори, безперечно, тому, що ті слова самі просяться в нотний зошит. Як-от:
Гойда, гойда, гойдалочка,
Гойдається Наталочка.
Разом з нею мала киця
Гойдалочки не боїться.
З ним охоче працюють художники, читці, співаки, редактори. Горджуся, що книгу вибраних творів Леоніда Куліша, приурочену його 60-річчю, випало редагувати автору цих рядків.
Повторити талант кричилівця, якого в Україні більше знають як Леоніда Куліша-Зіньківа, неможливо. Скопіювати можна. Зрештою, коли порівнюєш дорогі книги деяких дитячих письмеників з книгами Леоніда Куліша (а таких горе-авторів ніякими законами від калічення дитячих душ не відженеш, бо вміють римувати та знаходити кошти на видання своїх опусів), мимоволі приходиш до висновку: ліпше б вони, письменники від безділля, твори справжніх митців вивчали і пропагували, від того користі державі було б значно більше.
Автору цих рядків неоднораз спільно з Леонідом Кулішем випадало брати участь у літературних вечорах, фестивалях, письменницьких зборах, нарадах… Зауважував: Леонід Куліш ніколи не робить поспішних висновків, не біжить до істини навпрошки. Зваженість і непоспішність притаманна і при написанні ним своїх творів. Чи не тому вони такі прості й зрозумілі, як будь-яка мудрість. Тому їх читають і вміщують у навчальні посібники, публікують у газетах, журналах, колективних збірниках, використовують у радіо- й телепередачах, перекладають на мови інших народів. Днями у рівненському та тернопільському видавництвах з’явилися друком дві нові книги Леоніда Куліша. У них — пісні для дітей і дорослих.
І ще одна деталь. Зазвичай, свої твори письменники пропонують тому чи іншому видавництву. А ось рукописи Леоніда Куліша видавці, навіть столичні, самі просять для видання. Бо знають, що будуть у виграші. Так нещодавно вчинило харківське видавництво “Школа”, благословивши у світ прекрасно ілюстровану книгу творів для дітей Леоніда Куліша “Сонячний дощик”. Це видання й спонукало письменицьку організацію краю за підтримки харківських видавців пропонувати на здобуття урядової премії імені Лесі Укранки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва. Цей письменник того заслуговує сповна.
Юрій БЕРЕЗА,
Рівне.