Рівне:

Оглянутися у минуле

Таке життя 30-авг, 2007, 20:139 prov 984
Любов до дочки у Тамари з’явилася, коли та ще тільки „була в проекті”. Вирішивши народжувати без чоловіка, Тамара дала собі слово, що стане для дочки не тільки матір’ю, а й подругою, могутньою чарівницею, вічним святом і ще Бог знає чим. Інакше навіщо у тридцять років лякати жителів рідного села привезеним із Києва «незаконним» животом. Вечір при свічках був задуманий неспроста. Тільки в напівтемряві, під тихий блюз, із шампанським Тамара могла відкрити Світлані фатальну таємницю її народження. А зробити це вважала своїм моральним обов’язком. Скільки можна обходити цю пікантну тему манівцями, робити вигляд, що дітей знаходять у капусті? ...Із рідного села Тамара вирішила виїхати негайно, заодно різко змінивши долю. Зволікати не можна було, бо затіяний від нудьги роман із одруженим чоловіком ввійшов у драматичну фазу і набрав розголосу. Вона випадково зустрілася із однокласницею Зоєю, яку в школі вважали круглою дурепою. Тепер Зоя налилася зрілою жіночою звабливістю і, схоже, чимало стала розуміти в інтимних справах. – Хіба це життя? – презирливо оглянулася довкола Зоя. – Примітивне існування. Тут не чоловіки, а здихляки, замучені жінками, весь час собі під ноги дивляться. Ось у Києві... Там орли: здорові, відчайдушні, щедрі, а б’ються за баб, як півні! Мати, яка ставилась до Тамари без особливої ніжності, крізь зуби пробурчала, натякаючи на її сердечні справи: «Їдь-їдь подалі від ганьбища...» І почалося для Тамари нове життя. Тоді про безробіття ніхто й не чув. Тому без проблем влаштувалася у робітничу їдальню мити посуд, знайшлося місце й у гуртожитку. Невдовзі Тамара почала вчащати на дискотеку, де запримітила двох парубків. Один з яких справив на неї яскраве враження: високий, атлетичного складу, з кучерявим чубом і мужнім профілем. Потім згадувала вродливого юнака із легким запамороченням. І одного разу зустрілась із ним ніс у ніс у їдальні, негайно познайомилися. Незабаром Тамара опинилася у київській квартирі Руслана, а потім – і в ліжку. Божевільне кохання тривало понад три місяці. Через деякий час Тамара, якій уже виповнилося тридцять, дізналася, що стане матір’ю. Руслан, якому стукнуло двадцять два, ходив задуманий, розгублений і пригнічений. Очевидно, такий розвиток подій зовсім не входив у його плани. Твердив, що дуже любить, але одружуватися не хотів. Народжувати Тамара приїхала додому і нічого в коханого не просила, хоча на щось сподівалася до останньої хвилини. Але, як мовиться, не вигоріло... Мужність відмовила їй, як тільки потяг загальмував біля до болю знайомого перону. Під смішки в кулаки та іронічні погляди односельчан Тамара з’явилася додому і потрапила під обстріл материнських проклять. Потім рідна мати підказала їй рятувальну брехню, за яку вона ухопилася обома руками з усієї сили. На похмуре запитання: «Хто надув живіт, невже наш стрибун у гречку?!» Тамара потуплювала очі і ствердно кивала головою. Пікантна новина миттєво облетіла село: виявляється, Тамара покидала рідне обійстя, щоб приховати вагітність! Новоявлений «винуватець» її «ганьби» виявився людиною благородною, охоче визнав батьківство, розлучився із першою бездітною дружиною й оформив шлюб із Тамарою. Тому й з пологового будинку було кому зустріти і з голоду помирати не довелося. А через півроку із пітьми виринув Руслан. Із дорогоцінною телеграмою у кишені вона мчала у Рівне, залишивши крихітку доглядати матері. І знову жагучі ночі у готелі обласного центру. Побудована на брехні шлюбна спілка із Світланиним псевдобатьком протримався три роки. Після розлучення він повернувся до колишньої дружини, а Тамара зітхнула із полегшенням. Адже брехати вже не треба було. І вона негайно написала листа Руслану. І знову жили у тому ж готелі, але вже втрьох. Така собі зразково-щаслива сім’я, запрограмована на три доби... – Навіщо ти мені все це розповіла? – тихо запитала Світлана. – Невже й досі віриш, що він тебе кохав? Тоді чому з нами не залишився або не забрав із собою!? Свічки на столі догоріли і вже тільки місяць освітлював кімнату, що раптом стала Тамарі чужою і ненависною. – У нього вже була наречена, яку обрали йому батьки. – Винувато виправдовувалася Тамара. – Він їх не хотів розчаровувати. – Ти розумієш, що зруйнувала мені долю? – різко обірвала її дочка. – Навіщо ти мене сюди привезла? Щоб гнила у провінції? Народжувала б мене у Києві, поруч із ним. Потім привезла б його батькам і поклала б на порозі. Мені уже вісімнадцять, а перспектив у Рівному ніяких. Ну, закінчу я так званий університет, вийду заміж за якогось випивоху, народжу дітей. І буду тихо божеволіти і боротися за примітивне існування, ледь зводячи кінці з кінцями. Навіщо мені таке життя?! Тамара мовчала, боялася, що ось-ось розридається, заголосить, впаде на підлогу і розпластається у відчаї, покинута і забута всіма, навіть рідною дочкою, якій віддала все найдорожче, що мала. Потім мовчки вийшла із кімнати. Через кілька днів Світлана залишила Рівне, із вокзалу зателефонувала і повідомила байдужий голосом, що їде працювати у Київ. А через три місяці від доньки прийшла звістка: «Влаштувалася нормально, не голодую». А ще через десять місяців знудьгована Тамара вирушила у Київ, щоб на власні очі побачити і пересвідчитися, що й до чого. Ляпас, який Тамара одержала від єдиної доньки, за болем переважив той, який сама колись вліпила своїй консервативній матусі: її безцінний скарб, царівна краси, білокоса фея працювала повією у сауні. А жила у квартирі, яку їй наймав багатий і потворний араб. – Ну й що? – гордо повела плечем Світлана. – Це моє життя, як хочу – так і живу. Далі розмовляти не було резону. На неї дивилися очі-крижини, у яких застигла ворожість. У Тамари серце із грудей кудись поділося. Так і повернулася вона додому – без серця і душі, жила, немов у тумані, втративши відчуття часу і простору. Якось увечері нарешті пролунав телефонний дзвінок: – Мамочко, ти зможеш мені простити? Я хочу приїхати до тебе... У двадцять років починати життя спочатку не пізно. Особливо, якщо матір – твоя спільниця і її любов підтримує вистраждане серце. Через ілюзорну мрію про красиве життя, яке, здавалося, чекало за першим поворотом, мало не втратила все, навіть голову. Світлана повернулася у Рівне і влаштувалася на роботу у посередню фірму. Збирається виходити заміж, а ще розшукати батька, щоб він впав перед матір’ю і нею на коліна і благав прощення. Але чого тільки не нафантазує молодий недосвідчений розум. І ще Світлана хоче оглянутися назад, ретельно проаналізувати дні минулі, щоб не повторити ні своїх, ні маминих помилок.

Ростислав ВАРЖЕЛЬ,

Рівне.
Схожі новини
Створення та просування сайтів Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Календар
«    Октябрь 2021    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Вгору