НАС ОБ’ЄДНАВ «БЕЗПОЩАДНИЙ»

Начальника «Агропроменерго» Миколу Чигринюка зайве представляти жителям району, бо більш, як за чверть століття переконалися: його візитна картка — бездоганна ділова репутащя, натхненна праця та порядність, відшліфована у душевних оберегах до абсолютних стандартів. А між тим мало хто знає, що три з лишком десятиліття тому пан Микола відмовився від кар’єри військовослужбовця і ймовірних генеральських перспектив...
У 1972 році двадцятидворічного випускника Криворізького гірничо-рудного інституту направляли викладати в один з технікумів Донецька, але карколомні зигзаги долі привели в армійський стрій. Знання, набуті молодим лейтенантом на військовій кафедрі інституту були затребувані у військових штабах, а відтак після кількамісячного офіцерського гарту на польових навчаннях Микола Чигринюк став командиром взводу середніх танків в одній із військових частин Новоград-Волинська.
Працювати абияк Микола Чигринюк не вміє, бо це не відповідає його духовній організації. Тож був визнаний кращим у частині і переміг у змаганні під девізом: «Відмінно знати і утримувати зброю і бойову техніку, майстерно володіти ними». Неоковирна назва цього девізу не применшує заслуг командира взводу.
Отож молодий лейтенант удостоївся перехідного макету танка «Безпощадний». Сам танк у 1941 рощ був виготовлений на кошти художниів Кукриніксів (Купріянова, Крилова, Соколова) та російських радянських поетів Самуїла Маршака, Миколи Тихонова, Сергія Михалкова. Під час оборони Москви танк вручили кращому екіпажу із механіком-водієм Єгором Царапіним, котрий служив у частині, у яку через три десятиліття доля закине Миколу Чигринюка.
Упродовж війни у корпусі «Безпощадного» осколки поставили 70 автографів-вм’ятин, але жодного разу бойова машина з ладу не виходила і, як кажуть, у боях не простоювала. Звісно, така фронтова біографія танка привернула увагу політпрацівників і для піднесення авторитету військового братства і бойових традицій частини була запроваджена традиція щороку напередодні Дня танкіста вручати перехідний макет «Безпощадного» кращому командиру танкового взводу. У 1973 році такої честі удостоївся Микола Чигринюк.
Дальше, як кажуть, більше. Телевізійники Свердловської кіностудії вирішили зняти фільм про бойовий шлях «Безпощадного». Для цього використали не тільки історичний матеріал, а й військові будні спадкоємців Єгора Царапіна. Відтак телевізійники стали свідками вручения перехідного макету танка комвзводу Миколі Чигринюку та інших миттєвостей служби його підлеглих. Військові журналісти у щоденній газеті Прикарпатського військового «Слава Батьківщини» про цю подію підготували розлогу публікацію, у якій чільне місце відведено і нашому земляку.
Кінопрем’єра фільму свердловських телевізійників відбулася на центральному телебаченні 8 вересня 1973 року якраз у День танкіста. Цікаво, що герой фільму тоді не мав змоги засиджуватися біля телевізора. А причина була надзвичайно поважна — цього дня він став на рушничок щастя зі своєю судженою Лідою із Березного. Отож у той час, коли побратими у військовій частині не відривали поглядів від екранів телевізорів, командир другого взводу не відривав очей від коханої дружини. Щоправда, згодом переглянув фільм, бо телевізійники залишили дві копії танкістам.
Через рік служби Миколу Чигринюка призначили начальником зв’язку батальйону. Коли офіцеру-«двогодічнику» підбіг до кінця термін служби, командири стали вмовляти його продовжити кар’єру військового. Пропозиції були заманливі: посада начальника зв’язку полку, навчання в Москві у військовій академії, квартира. Причому, аби «вламати» пана Миколу, командир дивізії проводив відповідні перемовини з його дружиною. Не хотіли бувалі військовики розлучатися із фахівцем, котрий не тільки чудово розумівся у зв’язку, радіосправі, електроніці та енергетиці, а відзначався неабиякими організаторськими здібностями, щирістю, порядністю. Відтак на життєвому горизонті двадцятичотирирічного старшого лейтенанта вимальовувалися чіткі обриси генеральської перспективи.
Втім, генеральські погони, посади не цікавили молодого офіцера, бо у житті керувався не кар’єрними амбіціями, а покликом серця і душі та ще здоровим глуздом. Зрештою, хто знає Миколу Чигринюка, може у цьому переконатися.
Віталій ТАРАСЮК,
Млинів.