Куди тече та річка

На стендах і вітринах представлені світлини та факсимільні копії документів, статей, листів, а також рідкісні видання творів нашого земляка, люб’язно надані директором Інституту літератури в Києві п. Миколою Жулинським, працівниками Рівненського обласного архіву, науковцями і викладачами вищих навчальних закладів Рівного.
Деякі речі потрапили на виставку з театральної сцени: це частка реквізиту до вистави Рівненського обласного музично-драматичного театру “Сльози Божої матері” за романом У. Самчука “Марія”.
Краєвиди околиць Дермані, квітучі садки, обличчя родичів і односельців, портрети самого письменника у різні роки життя, а поруч – ксерокопії безцінних матеріалів з архівного фонду, який має назву “Українське видавництво “Волинь” у м. Рівному”. До Рівненського обласного державного архіву цей фонд потрапив у 1953 році з Київського центрального архіву. Переданий у вигляді 29 сформованих справ і багатокілограмового “розсипу”, до 1991 року він зберігався у спецхранах під грифом “секретно”. І тільки на початку перших років Незалежності був розсекречений. Його 72 одиниці зберігання датовані 1941-1943 рр. Це підшивки газети “Волинь”, інша друкована продукція цього великого видавництва, головним редактором якого з вересня 1941 р. до березня 1942 р. був У. Самчук. Бухгалтерські документи, підписані рекдактором, рукописи, на яких наукові працівники архіву намагаються відшукати редакторські правки, фотографії членів редакційної колегії, дружні шаржи, а ще – листи, адресовані Уласу Самчуку. Їх величезна кількість свідчить про популярність У. Самчука як письменника, підтверджує значний авторитет літератора, публіциста, громадського діяча.
Роздивляючись групові фото, дивуєшся, яке яскраве коло видатних особистостей – літераторів, громадських діячів того часу оточувало письменника у роки війни та вимушеної еміграції! Про популярність нашого земляка говорить і той факт, що, за спогадами сучасників, серед літераторів діаспори тільки двоє – він та Іван Багряний – жили “з письменської праці”. Тобто, наклади творів номінанта на Нобелівську премію, вихідця з села Дермань були чималенькими і не залежувались на полицях книжкових крамниць. Їх охоче купляли й читали українці зарубіжжя. На відміну від громадян Радянської України, в якій твори Уласа Самчука були заборонені, а той, хто зберігав його книжки, страшенно ризикував: такий вчинок розцінювався як “антирадянська агітація”, за що суд міг призначити від 10 до 25 років ув’язнення.
В незалежній Україні романи й повісті нашого земляка ніхто не забороняє читати, навпаки, вони перевидаються і вільно розповсюджуються. Напередодні ювілею обласне об’єднання ВУТ “Просвіта” зробило подарунок громаді: перевидало його роман “Юність Василя Шеремети” і безкоштовно передало наклад у шкільні бібліотеки Рівненщини. А п. Моїсей Гон, зав. кафедрою української літератури РДГУ, упорядкував і підготував до друку книжку “Улас Самчук. Роздуми про літературу”, яка щойно побачила світ. До збірки увійшли кілька статей, що лише одноразово публікувалися у нині раритетних виданнях, дві роботи публікуються вперше. Видавництво “Волинські обереги” готує до виходу книгу Уласа Самчука, яка ще ніколи не видавалася – повість “Дермань”.
Та, мабуть, популяризатори творчості письменника ще не все зробили для того, щоб громадяни вільної України гідно оцінили його доробок. Недостатньо вивчений літературний та епістолярний спадок, досі недоступні нашому читачеві архіви письменника, які зберігаються у музеї-архіві У. Самчука в Торонто (Канада).
Наразі на державному рівні відбулося декілька акцій: Нацбанк випустив ювілейну монету номіналом 2 гривні із зображенням нашого земляка, а “Укрпошта” – конверт з його портретом та ілюстрацією до роману “Марія” роботи художниці Олени Журавель.
Подією державного рівня можна вважати відкриття пам’ятника письменнику на Театральній площі в Рівному (архітектори Віктор Ковальчук і Тетяна Мельничук, скульптор Володимир Шолудько). Щоб подивитися церемонію відкриття, зібралося справжнє людське море. Театральна площа була заповнена вщент, рівняни купчилися на балконах і у вікнах прилеглих будинків, на сходах готелю і навіть видералися на ліхтарні тумби, щоб краще побачити чарівну Оксану Білозір, стримано-радісного Миколу Жулинського та інших офіційних осіб і гостей міста, шанувальників митця з далекої діаспори і ближніх селищ.
У початковому проекті пам’ятника передбачалося, що скульптурний портрет буде виконано у масштабі 1:1, але остаточний варіант зроблено утричі більшим. Як зазначив письменник Євген Шморгун, посидіти поруч з Уласом зможе будь хто. Та кожен, хто сидітиме на цій бронзовій лаві, відчуватиме, який цей “будь-хто” малий у порівнянні з Уласом Самчуком.
Любов АНТОНЮК,
Рівне.