Рівне:

Гіркий присмак цукру

Суспільство 27-ноя, 2009, 11:169 prov 906
Де твої, Рівненщино,
Харитоненки?
Загальновідомо - шлях до білих кристалів розпочинається з поля і завершується переробкою вирощеного на цукрозаводі. Щодо переробки сировини, то Мізоцький та Шпанівський заводи давненько по-варварськи знищено, Корецький та Оженинський простоюють. Проте два діючі – ПП „ОВАС-цукор” (холдинг „Інсеко”) у селі Бабин та ВАТ „Дубноцукор”, що входить у групу компаній „Дакор Агро Холдинг”, - з обсягом роботи справляються.

Продаж запчасти до сільгосптехніки тут:

http://agrodoctor.com.ua/ru/article/18_claas_consul.

За словами заступника начальника обласного головного управління агропромислового розвитку М. Петрука, валовий збір цукросировини в області становитиме 734 тисячі тонн.
Мені ж подумалось: для переможних реляцій немає підстав, бо у 80-ті роки один Рівненський район, в якому довелось працювати, збирав понад 200 тисяч тонн коренів. Млинівський – ще більше.
Як тут не згадати буряківничу ланку Героя Соціалістичної праці СРСР Антоніни Гладчук, яка у вже далекому 1964 році зібрала по 620 центнерів солодких коренів з кожного гектара. І це тоді, коли практично все вирощували жіночі руки. Такі врожаї теперішнім буряководам сняться лише в солодких снах.
То що ж тепер сталося із галуззю буряківництва? Питання риторичне. Світло на проблему певною мірою проливає діалог із директором державного підприємства дослідного господарства „Білокриницьке” Борисом Федчуком.
- Скільки у вас посіяно в цьому році буряків?
- А навіщо їх сіяти? Буряки треба вміти вирощувати, для цього потрібні гроші.
Причому, таку думку, наче змовившись, висловлювали усі опитані керівники колишніх колгоспів. Справді, від „солодких” проблем гірко сьогодні усім – і тим, хто вирощує, і тим, хто переробляє і збуває продукцію.
Причин цьому достатньо: загальний економічний фон, відсутність необхідного фінансування з боку держави, технічних і матеріальних ресурсів і, як водиться, сприятливої погоди при повній анархії і непередбачуваності дикого ринку. Строкатість бурякового поля просто вражає: якщо в деяких господарствах (агрофірма „Крупець”, Радивилівський район, „Мир”, Гощанський район) інших сільгосппідприємствах врожайність гектара перевищує 500 центнерів, то в багатьох не дотягує навіть до 150-центнерної відмітки. Причину цього потрібно шукати, передусім, у низьких технологіях. Там, де вони кращі – і врожаї щедріші, і собівартість продукції нижча. Значить, і цукор має бути дешевшим.

Задачка для
допитливих
У цьому році вартість затрат вирощування цукросировини на гектарі, включаючи насіння, гербіциди, добрива, паливно-мастильні матеріали і аж до збирання, становить до 9 тисяч гривень, що вдвічі більше торішніх. Врожайність – 200 центнерів коренів. Скільки коштуватиме кілограм цукру, якщо за тонну буряків виробник одержує 70 кілограмів білих кристалів?
Розв’язок цієї задачки певною мірою проливає світло на питання про дороговизну цукру. Уряд рік у рік якось намагається стримувати різкі стрибки на солодку продукцію, та життя довело, що кабінетно-адміністративне регулювання бажаного результату не дає. Справді, як тільки ми будемо мати необґрунтовано низьку ціну на цукор, то наступного року ніхто сіяти буряків не буде, й силовими методами тут справді не зарадиш. Нинішній рік підтвердив цю істину.

„Гордіїв вузол”
проблем
В останні роки галузь буряківництва ще якось животіє завдяки цукрозаводам, які, маючи гроші, самі сіють цукристі. До речі, „ОВАС-цукор” власними силами вирощує і майже на 40% забезпечує себе сировиною. Причому, використовуючи сучасні технології. Сіє навіть у Рівненському районі, де такі, в недалекому минулому, „гранди буряківництва” області, як колишні колгоспи „Волинь” і „Перемога”, через безгрошів’я відмовились від вирощування цукросировини. Тепер у районі вирощує буряки сильна фінансова компанія ТЗОВ „Євроінвестбуд”. Де ж фермерські господарства, яких в області понад шість сотень, дрібні селянські буряковиробники? Ще три роки тому п’ятдесят відсотків цукросировини в області виробляли фермерські та одноосібні господарства. Лише одне фермерське господарство „Нива” Олександра Лапчука давало четверту частину валової продукції Здолбунівського району. Тепер – нуль. У попередні роки майже сто тисяч селян-одноосібників вирощували буряки. Тепер – майже ніхто. Просто буряківництво монополізували потужні фінансові компанії. Вони ж часто відмовляються укладати договори з населенням. Але ми повинні думати не лише про сьогодні...
Буряки необхідно сіяти... Як, запитаєте, без добрив? Взагалі, за часів Харитоненків бурякові поля здобрювали курячим послідом і отримували чудові результати. Сьогодні кури не здатні „заврожаїти” 23 тисячі гектарів бурякового поля області, яке має тенденцію до зменшення, а міндобрива занадто дорогі. У країнах Заходу, щоправда, землю ще здобрюють буряковою гичкою, яка в нас іде на корм худобі. Та головне – збирання врожаю. І тут виїжджають на дешевій, малоефективній селянській робочій силі. Стара техніка зношена, а нову купити можуть одиниці.
На цьому селянські біди ще не закінчуються. Їх прагнуть обдурити на двох етапах: на бурякоприймальних пунктах (заниження ваги), і на самих заводах (зменшення відсотка виходу цукру). Звичайно, „лівий буряк” також іде в діло, але у людини пропадає інтерес вирощувати сировину.
Як бачимо, складний „гордіїв вузол” проблем одним ударом не розрубати. Його потрібно розплутувати на місцях, повернувшись лицем до селянина з його проблемами. Візьмемо такий факт. Торік для покращення заготівлі цукросировини в області діяло 135 бурякоприймальних пунктів (навіть в окремих поліських районах), а їх роботу контролювали спеціально створені комісії. Тепер цього не було.
То чи варто дивуватись зменшенню бурякових плантацій області, зниженню врожайності, а отже, й валового виробництва солодкої продукції?
А ви кажете – цукор дорогий...
Василь АВДИМИРЕЦЬ,
Рівне.
Схожі новини
Створення та просування сайтів Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Календар
«    Сентябрь 2020    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930 
Вгору