Ще день, другий – і подує пронизливий вітер, завітають білі мухи, морозець скує землю, а ртутний стовпчик полізе нижче нульової позначки. Правильно чинять земляки, завчасно дбаючи про зимові взувачку та одяганку. Та це можна зробити, коли щось водиться в гаманці, до того ж, він мусить бути туго набитий. У цьому переконався, побувавши на Дубенському та Рівненському базарах, для яких наступила гаряча пора.
Наприкінці осені одна з обласних газет дала „розкладку” коштів, потрібних для зимового сезону. Якщо позаторік для трьох людей досить було мати 3 000 гривень, а торік на тисячу більше, то зараз мова йде про таку ж суму... „зелених”. І йдеться не про якісь там забаганки – ці кошти слід викласти за найнеобхідніше, до того ж, середньої вартості та якості. Забігаючи трішки наперед, відзначу, що ціни на ринках у районному та обласному центрі не дуже різняться. Видать, реалізатори солідарні.
Отож, маючи певний орієнтир, побуваємо у торгових рядах. Черевики для підлітка коштують 450 гривень, чоловічі обійдуться у 610. За жіночі чобітки до сезону треба викласти від 400 до 750 гривень. Правда, вітчизняна шкіряна взувачка дещо дешевша. Та відразу пригадується правило: „Ми не настільки багаті, аби купувати дешеві речі”. А саме тут ховається підступний „підводний риф”. Бо іноді зовнішньо не вельми привабливі дніпропетровські черевики носяться довше від елегантних турецьких.
Цікавитесь верхнім одягом? Прилавки завалені шубами, дублянками, куртками, пальтами, які доправлені з Китаю, Кореї, Індонезії, Туреччини. Підліткове пальто (індонезійське) можете придбати за 1200-1500 гривень. Дублянка коштує 500. Але хутро на ній „випадає”, шви неакуратні, шкіра підібрана абияк. Якщо не хочете дублянки – беріть штучні шуби. Ніби непогані на вигляд, дешевші кролячі та білячі з Білорусії коштують до півтисячі гривень, та й вітчизняного виробництва стільки ж. Але гарних, дешевих дитячих і підліткових пальтечок не шукайте. Враження таке, ніби пропала легка промисловість не лише в Україні, але і в близькому зарубіжжі.
Будьте обережні, вибираючи жіночу та чоловічу шуби. І не тому, що йдеться вже про долари – за якихось 250 „зелених” вам спокійно вручать неякісний і немодний виріб. Гарна дублянка „потягне” на 2000, утеплена шкірянка коштує трішки менше у.о. Каракулеві, цигейкові шуби теж у ціні: від 2000 до 5000 доларів. Чув розмову продавців, ніби тепер купець перебірливий, шукає практичні, дешеві речі за ціною в межах 250-300 гривень, зокрема куртки на пухові та синтапоні, шерстяні пальта вітчизняного виробництва. Та де їх взяти? Однак лукавлять жіночки. Подібного класу куртки, скажімо, випускає одне з харківських підприємств. Їхня вартість коливається в межах 100-200 гривень. Але комерційна торгівля править бал за своїми правилами та інтересами: поки виріб дійде до покупця, то вже коштує півтисячі. Між тим, на все Рівне не знайдете жодного соціального магазину, в якому були б „людські” ціни під контролем міської влади. До речі, якщо харківські куртки на базарі й „викидають”, то не так уже й багато – на всіх не вистачає. Бо вигідніше продавати італійські шуби зі „щипаної” норки, за які виручають 7500-12500 доларів.
Якщо у вас в гаманці є туга пачка купюр із портретами американських президентів, то можете дозволити собі шуби зі сріблясто-голубих, чорних норок, зі сріблястих лисиць, на яких хутро не витирається, свінгер „а-ля шиншила” чи грецьку єнотову (1200-2000 доларів), боброву або ондатрову (2200-2500) шубу. Мимоволі напрошується думка: ціни такі, ніби українці давно отримують платню та пенсію європейських рівнів, тому й платити можуть за вищим розрядом.
А тепер спустімося на грішну землю, пам’ятаючи про власні фінансові можливості. Бо ще слід купити шерстяний шарф (80-125 грн.), рукавички (від 8 до 75 грн.). Скажу так: якщо не вдаватись у деталі, то земляки відносно росту цін за останній час стали „багатшими”. Здійснивши „екскурсію” торговими рядами, дізнався дещо про віяння моди, пізнав багато нового, а головне – зрозумів, що доведеться „перепрошувати” старий гардероб. Бо, шановні читачі, скажіть, чи багато пенсіонерів (та й не тільки вони) може „нашкребти” в сімейному бюджеті „якихось” 3000 гривень, не кажучи вже про „зелені”, аби придбати дві-три найнеобхідніші речі до осінньо-зимового сезону?
Можливо, біда примусить-таки дещо купити, але мусимо латати, чистити, перелицьовувати речі старого гардеробу. І тут доведеться витратитись, бо послуги кравця-шевця теж зросли. Так, аби замінити „блискавку” на куртці, заплатите 25 гривень, за хімчистку пальта – 75, а за ремонт черевиків – майже стільки ж.
Уже на моєму віку за останні півстоліття в суспільстві кілька років мінялось співвідношення „товар-купівельна спроможність”. У 50-их роках ХХ ст. в людей грошей не було, як і не було товарів у магазинах. Потім гроші у людей з’явились, та з прилавків товари – немов корова язиком злизала. Правда, окремі вдатливі спритники „діставали” добротні речі „по блату”, навіть професія „фарцовщак” з’явилась. Нині прилавки товарами забиті, але все дороге, та й грошей катма, тому більшість не може „дістатися” до них. Економісти пророкують, ніби невдовзі знову суттєво зміниться співвідношення „товар-купівельна спроможність” і заведуться гроші в кишенях пересічного громадянина.
Чи треба казати, що люд масовий з нетерпінням чекає, аби якнайшвидше настали золоті часи? Можливо, і я, пенсіонер, дочекаюсь благодатної пори, щоб хоч на схилі літ відчути себе не обділеним?
Але хотіти – це не означає могти. Тим більше, що і далі живемо за кріпосним законом: не самі вирішуємо і передбачаєм, а чекаємо, коли хтось за нас подбає, розпорядиться нашою долею. І справді, чи багато можеш здійснити, коли живеш менше, ніж на два долари день, знаходячись за межею бідності?
Намагався під час „екскурсії” ринками з’ясувати, чому такі захмарні ціни на звично-потрібні речі. Відповідь у продавців одна: „Долар різко пішов уверх, а гривня втрачає вагу”. Якщо за великим рахунком, то яке діло українцям до заокеанської валюти? Хіба вони отримують платню і пенсію „зеленими”? Та й ніяк не зрівняються коридори гривні й долара, і від висоти американської „капусти” не важчає гаманець пересічного земляка. Видно, ще не скоро ми доженемо штатівських товстосумів, не кажучи вже про їх випередження. Як той розумний твердив: „Де в Бога заєць, а де в хорта дядько!”
Василь Яноші,
Дубно-Рівне.
