Спростування бородатого міфологену

Невдовзі відзначатимемо 65-ту річницю великої Перемоги. Світова війна 1941-1945 років коштувала людству понад 50 мільйонів убитих, ще більше скалічених і понівечених. Лише в Україні кожен п’ятий її мешканець поклав голову на вівтар свободи. Уроки воєнного лихоліття ще довго аналізуватимуть учені, тим більше, що в колишньому закритому радянському суспільстві панівна верхівка не давала достовірну інформацію про Україну, самопожертву її синів і дочок – представників різних національностей, пропагувала вигідні комусь міфологени. Так, однією з найбезсоромніших вигадок, що межувала з мерзенним наклепом, поширюваним антисемітами, була та, ніби євреї не брали участь в бойових діях Великої Вітчизняної, мовляв, “воювали в Ташкенті”, а у діючій армії переважно “відсиджувались” у штабах.
Вивчення тогочасних документів, спогади колишніх фронтовиків стосовно 1418 суворих воєнних днів і ночей переконують у іншому. Наприклад, на початку німецької агресії в Україні проживало 2,6 іудеїв, з яких 1,4 мільйона знищено під час Голокосту (переважно в західних регіонах). Отож із врятованих від тотального винищення представників цього невеликого етносу переважна більшість була мобілізована в Червону Армію. До речі, майже третина стала добровольцями. Безпосередньо на передову потрапило 500 тисяч чоловік, із яких 200 тисяч загинуло, ще 180 тисяч було поранено. Вирізнимо ще 55 тисяч учасників партизанських загонів і руху Опору.
Достеменно відомо: звання “Герой Радянського Союзу” удостоєно 168 воїнів (44 – посмертно). Під час війни командирами дивізій та бригад були 34 євреї, а корпусів – 12 генералів цієї національності.
А ось дані дещо іншого плану. Повторив подвиг Гастелло капітан Ісаак Прейсайзен, а лейтенант Йосип Бумагін – подвиг Матросова. Під Москвою знищив сім німецьких танків рядовий Юхим Дисків. На рахунку командира підводного човна М-172 капітан-лейтенанта Ізраїля Фісановича 14 потоплених ворожих кораблів і транспортів (офіцер удостоєний найвищої нагороди США – “Військово-Морського Хреста”). Старший лейтенант Поліна Гейсман зробила 860 бойових вильотів – єдина єврейка удостоєна звання “Герой Радянського Союзу”. Євреї, які вільно володіли іноземними мовами, стали розвідниками, чимало зробили для перемоги Лев Малевич, Леонід Треппер, Урсула Кучинська, Марія Форбус-Фаєрман. Багато євреїв було і серед медиків, серед розробників зброї.
Свого часу в Дубенському історико-культурному заповіднику діяла вистава про життя єврейської громади в древньому граді. Мене зацікавив розділ про участь їх одноплемінників у військових операціях під час визволення міста. Так, 29-им кавалерійським полком командував Василь Симбуховський, начальником артилерії цього підрозділу був Борис Френкель, СМЕРШ очолював Олексій Івановський, підрозділ розвідників – Станіслав Ростоцький.
Про двох останніх скажемо окремо. Олексій Івановський після війни став провідним конструктором ракетобудування. Це його “Восток” доставив на орбіту Юрія Гагаріна, а апарат “Луна-3” сфотографував зворотний бік Місяця. Недарма удостоєний Ленінської премії.
Мало не загинув під танком Станіслав Ростоцький. Нині його знаємо як творця кінокартин “А зорі тут тихі”, “Доживемо до понеділка”, “Білий Бім Чорне Вухо”. Він теж лауреат престижної Ленінської премії.
Про останній бій капітана Бориса Френкеля можна прочитати в книзі спогадів М.Савгиря “Червоні башлики”. Офіцер загинув, внісши краплину в прорив кавалеристського полку, що врятував 13-ту гвардійську кавалеристську дивізію, яка знемагала у ворожих лещатах під старовинним Дубном.
Прикро, що із 2390 воїнів, які полягли за визволення літописного граду, так і зостались безіменними 971, а місцеві “архіпатріоти” поспішили перейменувати вулицю Симбуховського в Берестецьку.
Не відповідає дійсності й твердження, ніби євреї вважали, що їхні біди в роки війни — “зверху”, тому не варто протистояти злу, а мовчки йти на жертви. Згадайте історичне повстання євреїв у Варшавському гетто, боротьбу бойової організації (загинули майже всі її члени) в Бродівському гетто, збройні виступи в Мізоцькому та Луцькому гетто, у Дубнівському госпіталі. За свідченням документів, на Рівненщині в загоні Максима Місюри та Фроіма Бокальчука налічувалось 70 іудеїв, загін “Крука” (Миколи Конищука) на Волині був “жидівським”. А входили до нього 725 колишніх ув’язнених гетто. Тут воювали цілими сім’ями: Бланштейни (п’ять бійців), Цвібелі (шість), Берншейни та Брати (по чотири чоловіки).
Нагадаю про сміливця, корецького художника Моше Гіндельмана, котрий на чолі 22 ув’язнених гетто прорвався у новоград-волинські ліси, став командиром партизанської групи, що виросла в роту у з’єднанні Олександра Сабурова. Це йому в Москві сам Климент Ворошилов вручав орден Червоної Зірки, бо в послужному списку Моше були 152 успішні партизанські операції. Капітан Гіндельман до кінця війни служив у інженерних військах, зводив мости й понтони, зустрів День Перемоги в Берліні. Першокласними бійцями стали Симх Гіндельман, Борис Гольдфарб, Михайло Айзештейн, Абрам Естерман та інші корчани.
Потребує ретельного вивчення і діяльність євреїв у загонах УПА. Мойсей Фішбейн – визначний український поет і перекладач наводить приклади, коли євреї були в УПА. Відзначились Самуель Нойман (псевдо “Максимович”), Шай Норма (“Скрипаль”), Роман Винницький (“Сам”), Стелла Кренцбах (“Світла”). Випускниця Львівського університету в 1943 стала медсестрою та розвідницею УПА. Її засудили до смерті, але врятували вояки-повстанці. Дісталась до Ізраїлю, працювала в міністерстві закордонних справ. Завдячує досягнутому тільки Богові та Українській Повстанській Армії. Разом із нею в групі було 12 євреїв, з яких вісім – лікарі.
І тепер дехто прагне пересварити два народи, нагадуючи про масові єврейські погроми, іудеїв-очільників ЧК. Та в єврейсько-українських відносинах поступово міцніє новий етап, майбутнє ґрунтується на принципах взаєморозуміння та взаємоповаги. Переборюються відомі негативні міфологени минулого. Метод “розділяй і владарюй” не сприймаєься широким загалом ні з боку українців, ні з боку нащадків Авраама.
Василь ЯНОШІ,
Дубно-Корець.