Довгожительство та ринкова економіка

Як виявилося, саме довгожителі, тобто люди, вік яких перевищив 90 років і чисельність яких наблизилася у Великобританії до півмільйона, потребують найбільших витрат систем соціального забезпечення. У більшості країн Заходу пенсії, що призначаються з 60 років, індексуються до інфляції і доповнюються “віковими” надбавками кожні десять років. Особливо багато різних пільг саме у тих, кому за 90. Їх запроваджували давно, коли до цього віку доживали ледь не одиниці.

Проблеми старості ускладнюються ще й тим, що народжуваність у країнах Заходу увесь час знижується і вже протягом багатьох років не забезпечує відтворення населення. Тому старіє все суспільство в цілому. Середній вік усього населення Італії, Німеччини та Японії перевищив 40 років, у Великобританії наблизився до цієї цифри. До середини нинішнього століття на кожного пенсіонера може виявитися лише одна людина активного “робочого” віку.

“Облігації довгожительства” – це лише одна з ідей, запропонованих для порятунку від демографічної кризи. Більш радикальні, але значно менш популярні заходи, обговорювані політиками, включають перенесення права на пенсію на пізніший вік – 65 і навіть 70 років і значне зменшення розмірів самих пенсій.

У Швейцарії та Нідерландах у спеціалізованих клініках уже легалізовано добровільні самогубства невиліковних хворих, зазвичай дуже старих. Цей метод скорочення кількості зовсім безпорадних людей обговорюють і в інших країнах Європи.