У праці сенс її життя

Особистість
.... Село, зморене своїми щоденними клопотами, лаштувалося до сну. Одне за одним гасли вікна, нічний морок все щільніше оповивав сільські вулиці. Лише освітлені шибки фельдшерсько-акушерського пункту розганяли вуличну пітьму, наче вказували, що не для всіх закінчився робочий день. Мабуть, знову пані Текля сидить над своїми паперами. Зайти, провідати?

Не встигаю пройти й півшляху, як світло у вікнах ФАПу зникло, і за якусь мить легковий автомобіль, прорізавши фарами гущавину ночі, прогуркотів повз мене. Знову, схоже, комусь стало кепсько і пані Теклю повезли до хворого. А, може, до когось у дім радість постукала з народженням дитини?

Якби хтось попросив сільську медичку порахувати ось такі її стривожені ночі, то, напевне й відповісти була б неспроможна: велика частка їх припадає на тридцять п’ять літ безперервної служби...

Кожен у цьому житті приречений нести свій хрест. Хтось просить Бога його полегшити, інший — хитріший — намагається тихцем перекласти хоч частину цього вантажу на когось, ще хтось справляється не тільки зі своєю ношею, а й встигає підставити плече під чужу. До цих останніх я з повним правом віднесла б Теклю Тихонець — завідуючу фельдшерсько-акушерським пунктом села Кідри.

Саме тут, у сусідньому з її рідною Осовою селі, далекого 1968 року починалося становлення молодої дівчини як фахівця. Тут, зрештою, знайшла й свою долю — чоловіка Сергія. Потихеньку спорудили будинок, який з роками наповнився щебетом чотирьох дітей, виплекали довкруг нього прекрасний сад. Здається, чого ще бажати людині? У тому й річ, що не може пані Текля уявити повноти свого життя без улюбленої справи, яка, власне, й створила їй авторитет.

У вічних сільських клопотах спливають непомітно дні, вишиковуючись в тижні, місяці, роки. Ось уже й сивину вплели в жіночу косу, почали легкими зморшками мережити відкрите лице.

Згадую Теклю Тихончук, і чомусь завжди першими бачу її руки. Чи не тому, що вміють справитися з будь-якою домашньою роботою: прання то чи догляд за теплицею, випічка хліба чи обстеження хворого? Ні, не тому: таких рук у Кідрах немає більше ні в кого — багато тутешніх малят при народженні відчули спершу їх тепло, а вже згодом — материнських. Ніякого секрету в цьому немає, адже в селі більше десятка літ був свій пологовий будинок, господарювала в якому пані Текля.

За ті сімнадцять років, котрі я прожила в Кідрах, багато разів доводилося викликати сільську “швидку допомогу” чи вдень, чи вночі. І не пригадую жодного випадку, аби медичка прийшла невчасно або ж, зіславшись на якусь причину, не з’явилася зовсім.

Велика практика, набутий роками досвід гарно слугують завідуючій сільським ФАПом: поставлений нею діагноз підтверджується згодом лабораторними дослідженнями або ж лікарськими висновками. Прихиляє людей до неї її вміння не тільки лікувати тіло, а й душу — проникливими розмовами, авторитетними порадами, вмінням не тільки вислухати, а й зробити потрібні висновки.

Для мене Текля Тихончук завжди була й лишається взірцем порядності, чесності і людяності. Навіть після того, як я переїхала в інше село, не перестаю цінувати ті риси характеру, що притаманні Теклі Тихонець, постійно шукаю їх в інших людях. І щоразу, побачивши людину в білому халаті, уявляю скромну симпатичну жіночку, яка ось уже більше третини віку стоїть на сторожі здоров’я земляків. Нехай же в її житті буде тільки радість і Боже благословення. Вона цього заслуговує!

Ніна СЛОБОДЯНЮК

Дубровицький р-н