Задавнений біль

...Віталія буквально знищила одна фатальна хвилина. Відзначали день народження однієї приятельки-студентки. Засиділися допізна. Орися попередила своїх батьків, що заночує у подруги. А потім... Шампанське після горілки затуманило йому голову, молодість взяла гору. Орися і Віталій потягнулись одне до одного, провели разом ніч.
Незабаром Віталій поїхав у рідний Ковель. Розкошувало спекотне літо, радували останні студентські канікули. Батько і мати чекали його додому. Молодша сестра Сніжана, дев’ятнадцятирічна студентка Луцького університету, також чекала брата. Вона дуже мріяла познайомити Віталія із якоюсь Валею зі своєї групи.
Віталій спочатку погодився, але згадалося, як шалено його обнімала Орися. Відігнав нав’язливе видиво: мало що трапляється у житті хлопця, пройшло, минуло, розвіялося, забулося...
Ввечері Сніжана кудись зникла, а повернулася із обіцяною Валею. Були нескінченні розмови, точніше, базікання, танці при свічках, проводжання... І щось уже накльовувалося, щемливо торкнулося серця. Валя була ніжною, тихою, податливою і водночас неприступною. Очевидно, такою і повинна бути порядна дівчина, яка чекає свого єдиного. Вони зустрічалися щоденно, і Віталик уже бачив у Валиних очах, що міг би стати отим єдиним.
У той серпневий день Віталій нарешті вирішив: він зізнається Валі у палкому коханні і заодно запропонує гаряче серце та щиру руку. Потім вони подію відзначать у ресторані, щоб Валя вважалася майже офіційною нареченою. Одружаться вони через рік, коли Віталій захистить диплом і повернеться у Ковель. Та й куди поспішати. Валі йде дев’ятнадцятий рік...
Він уявляв осяяне щасливою посмішкою вродливе обличчя, а тут батько простягнув конверт: “Лист тобі. Із Рівного...” Прочитав і безмовно зойкнув. “У нас буде дитина, Віталику”, — чітким, каліграфічним почерком писала Орися.
Рядки розповзлися перед очима. О, Боже! Одна ніч, всього одна шалена ніч...
Віталій увійшов у кімнату блідий і з порога ошелешив батьків: “Я одружуюся. На рівнянці. Готуйтеся стати бабусею і дідусем.” Мати вголос заплакала, батько закам’янів.
У жовтні Віталій з Орисею розписалися. І він перейшов у тещину простору трикімнатну квартиру. Валя довго сумувала і навіть після того, як у молодого подружжя народився син Максимко, ще на щось сподівалася, писала листи “до запитання”. Ще через два роки у сім’ї з’явилася донька Христинка, а Віталій остаточно утвердився в думці, що у нього є сім’я. А Валі написав, щоб його, дурня, навіки забула, а влаштовувала своє життя. Але щось не клеїлося у них із Орисею навіть після народження двох малюків, все йшло косо-криво. Дружина відштовхувала тим, що неодмінно намагалася довести: вона у сім’ї головна, а він всього-на-всього провінціал, нікчема і, звісно, приймак. Якось хотів покарати сина за поганий вчинок. Орися за руку смикнула хлопченя до себе і вигукнула: “Не господарюй! Права голосу у тебе тут нема! У мою квартиру прийшов!” Він раптом відчув себе самотнім, чужим, дрібним.
Набравшись мужності, Віталій запропонував розлучитися.
Орися категорично відмовилась, її влаштовував статус одруженої дами і не приваблювало звання “розведенки” із двома дітьми. А вдруге вийти заміж при такій ситуації проблематично.
А потім і Віталій почав ловити себе на думці, що вже не бажає розлучення. Сімейне життя із постійними психологічними потрясіннями стало звичним. Постійні докори дружини і тещі зробили свою підлу справу: став недооцінювати себе. Коли співробітниці на роботі кокетували з ним, показним, інтелігентним чоловіком, ніколи не вступав у запропоновану гру. Чому? Що його зупиняло? Можливо, провінційна, із молоком матері всмоктана порядність. Можливо, любов до власних дітей.
Зрадити дружину, завести коханку, вести подвійне життя — це не для Віталія. Він надто чесний для сучасності...
...Швидка допомога забрала з дому Віталія на світанку. Діагноз: інфаркт міокарда. Три місяці у лікарні, а потім — реабілітація. “Не можна надто довго збирати і тримати у собі біль, — відверто сказав сивочолий лікар. — Жодний стрес безневинно не минає...”
Ростислав ВАРЖЕЛЬ,
Рівне.