"Якщо хто ось таку одну дитину прийме в Моє Ім’я, той Мене приймає"
Ісус Христос
Віталій Пехотін, наш земляк, з 2004 року працював в Міжнародній Місії "Агапе".
Нині проживає в Федерал Вей, штат Вашингтон привіз чергову гуманітарну допомогу зза кордону, а також сам особисто її доставивна цей раз до славного Запоріжжя – батьківщини українського козацтва. Так українці у США підтримали Геннадія Мохненка – людину з великим серцем, людину незвичайну. Він є пастором «Церкви добрих змін», єпископ п'ятидесятницької Церкви Божої України. Засновник і керівник найбільшого на території колишнього Радянського Союзу дитячого реабілітаційного центру «Республіка Пілігрим» та мережі реабілітаційних центрів для дорослих . Віталій Пехотін зазначає, що зараз усі українці Америки роблять усе можливе, щоб допомогти рідній країні. Геннадій Мохненко - батько найбільшої прийомної сімї в Україні (35 дітей). На жаль, нещодавно пастир втратив одну з доньок, яка загинула від рук окупантів у Маріуполі.
Геннадій Мохненко з Маріуполя - батько 35-х дітей, у більшості - синів. Біологічних з них тільки троє дітей, решта прийомні, але в родині немає поділу на своїх та чужих - вони усі рідні. Злютого 2000 року через дитячий центр пройшло понад 4 000 підлітків. Серед них більше ніж 60 % повернуто до родин чи інтернатів, на багатьох підлітків оформлено опіку, деякі діти усиновлені.
З дітьми-безхатьками пастор місцевої християнської церкви працює 20 років. Він витягував їх не тільки з вулиці, але зі смерті та наркотиків, давав шанс повернутись до нормального життя.
Піклування про дітей вулиці в чоловіка цілком природне. Він сам ріс у родині алкоголіків, підлітком боявся повертатись додому, до батьківської хрущівки. Саме тому Геннадій розпочав допомагати дітям, які змушені виживати на жорстокій вулиці.
Геннадій Мохненко з Маріуполя - батько 35-х дітей, у більшості - синів. Біологічних з них тільки троє дітей, решта прийомні, але в родині немає поділу на своїх та чужих - вони усі рідні. Злютого 2000 року через дитячий центр пройшло понад 4 000 підлітків. Серед них більше ніж 60 % повернуто до родин чи інтернатів, на багатьох підлітків оформлено опіку, деякі діти усиновлені.
З дітьми-безхатьками пастор місцевої християнської церкви працює 20 років. Він витягував їх не тільки з вулиці, але зі смерті та наркотиків, давав шанс повернутись до нормального життя.
Піклування про дітей вулиці в чоловіка цілком природне. Він сам ріс у родині алкоголіків, підлітком боявся повертатись додому, до батьківської хрущівки. Саме тому Геннадій розпочав допомагати дітям, які змушені виживати на жорстокій вулиці.
Першими прийомними були три сини, потім ще п'ять, потім ще сім. І так - аж до 35-го. Більшість з них мали біологічних батьків, тому пастор оформлював опіку над своїми новими дітьми. Усі вони - місцеві, маріупольські.
Коли родина Мохненків почала рости, у батьків було двоє своїх дочок. Згодом народився третій біологічний син.
Довідка з моргу: "Существо человеческого рода"
Серед прийомних дітей двічі траплялись "мауглі". Одному хлопцеві було приблизно 12 років, він нічого не пам'ятав про свою сім'ю, жодних документів не вдалось знайти. Довелось юридично встановлювати особу дитини.
"Судмедексперт з морга робив документи на двох моїх синів, - згадує Геннадій Мохненко. - У довідці, їх тоді виписували російською мовою, було написано так: "существо человеческого рода, мужского пола, приблизительно 12-13 лет".
Так з'явились документи в Романа та в Олександра. Біологічну родину Роми знайшли через декілька років, батьків Олександра так і не знайшли.
Перші діти великої родини, коли гуртом оформили 17 дітей, разом з батьками жили на території дитячого центру "Республіка "Пілігрим".
Це реабілітаційний центр від наркозалежності у Маріуполі. Через нього пройшли понад чотири тисячі дітей, усі вони - з покаліченими долями.
Жити у квартирі Геннадія площею в 30 кв метрів було неможливо. Коли Мохненки купили власний будинок, то тіснилися на 47 кв метрах його площі.
"За санітарними нормами це був жах, але чиновники йшли назустріч і розуміли, що це єдиний шанс для дітей-безхатьків розпочати нове життя, краще в таких умовах з дахом над головою, аніж з наркотиками й на вулиці", - вважає Геннадій.
З роками діти виростали та починали окреме життя, приходили нові.
Тридцять п'ять дітей Геннадій узяв у родину та виховав як власних. Сім з них - дівчата, решта хлопці. За успіхи кожного батьки радіють, з проблемами кожного намагаються впоратись. Нещодавно святкували 22-річчя одного з синів.
"П'ятирічного Романа забрали з вулиці о другій ночі. Я сказав дитині: їдемо міняти життя. Згодом Роман став чемпіоном України з боксу", - розповідає Мохненко.
Пастор зазначає, що для дітей немає різниці, як вони офіційно оформлені та який статус мають. Головне - мати можливість рости в сім'ї.
За даними Маріупольської служби у справах дітей, наразі у родині Мохненків під опікою, з оформленням статусу, перебуває одна неповнолітня дитина. Решта - вихованці реабілітаційного центру "Республіка Пілігрим", які також як рідні діти для пастора.
Геннадій рятував на вулиці не одне життя
Ще одна донька зуміла позбутись минулого, закінчила університет. У кожної з них - складна ситуація, говорить батько.
"Поділитись мамою і татом"
Коли Геннадій почав всиновлювати дітей, його біологічні діти були в молодших класах.
Спочатку були ревнощі. Проте взяти названих дітей - найкраща педагогічна стратегія при вихованні рідних, упевнений батько.
Коли біологічному сину Семену було п'ять років, у родині Мохненків з'явився 8-річний Данило. Діти бігали разом, спілкувались. А потім Семен прибіг з двору і каже: "Мамо, тату! Мені треба з вами серйозно поговорити! Я знаю, що в Данила померли батьки і я зобов'язаний поділитись з ним мамою і татом!"
Цими словами він довів батьків до сліз. Нещодавно у багатодітних батьків з'явився перший біологічний внук. А загалом у Мохненків уже 26 онуків від названих дітей. Місцева влада співпрацювала з родиною Мохненків і фінансово підтримувала реабілітаційний центр - сплачуючи комунальні послуги.
Серед знайомих та друзів Геннадія багато родин прийняли в сім'ю таких складних дітей. Такі ж віряни стали названими батьками та взяли у сім'ю по 10, 11,15, 28 дітей.
Найтяжче для Геннадія - ховати своїх дітей. За їхнє життя він бореться до останнього.
Одного з хлопців знайшли на вулиці, коли тому було два з половиною роки. Повернули батькам. Коли дитині було чотири, на його очах сталося вбивство. Хлопець знову опинився на вулиці. В критичні для нього дні винюхував по 40 тюбиків клею. У 12 років Геннадій забрав його до себе, виростив.
У самостійному житті він постійно зривався, сидів по тюрмах. Доводилось знову рятувати з вулиці, всього скривавленого везти на операцію.
"Я вірив, що є шанси видряпатися, до останнього не втрачав надію. Але поховали поруч з одним з братів, який також не зумів змінити свої життя", - говорить Геннадій, опускаючи очі.
Ще один з синів був наркоманом. Його звали "Молоко", бо вживав наркотики та запивав їх пакетом молока. Просидів 15 років, туберкульоз та СНІД, коли приїхав до Мохненка, відразу відвезли до лікарні, але не встигли.
"На свій день народження він у лікарні попросив суші. Наступного дня його не стало", - каже Геннадій.
"Для мене це війна. Найстрашніша війна, яку так не називають, але від неї гинуть тисячі людей, - це наркотики та алкоголь. Моє покликання - рятувати таких людей, давати дітям шанс на нове життя", - зізнається багатодітний батько.
Він закликає усіляко підтримувати різні форми усиновлення та опіки, щоби діти росли в сім'ї.
"Дитина повинна мати можливість обіймати маму й тата, мати свій холодильник та подушку. Ділити їжу, радощі та проблеми з братами та сестрами в родині, вчитись на власному досвіді, як жити сім'єю", - твердить Геннадій Мохненко, що виховав 35 дітей та пережив окупацію рашистів у Маріуполі.
Серед прийомних дітей двічі траплялись "мауглі". Одному хлопцеві було приблизно 12 років, він нічого не пам'ятав про свою сім'ю, жодних документів не вдалось знайти. Довелось юридично встановлювати особу дитини.
"Судмедексперт з морга робив документи на двох моїх синів, - згадує Геннадій Мохненко. - У довідці, їх тоді виписували російською мовою, було написано так: "существо человеческого рода, мужского пола, приблизительно 12-13 лет".
Так з'явились документи в Романа та в Олександра. Біологічну родину Роми знайшли через декілька років, батьків Олександра так і не знайшли.
Перші діти великої родини, коли гуртом оформили 17 дітей, разом з батьками жили на території дитячого центру "Республіка "Пілігрим".
Це реабілітаційний центр від наркозалежності у Маріуполі. Через нього пройшли понад чотири тисячі дітей, усі вони - з покаліченими долями.
Жити у квартирі Геннадія площею в 30 кв метрів було неможливо. Коли Мохненки купили власний будинок, то тіснилися на 47 кв метрах його площі.
"За санітарними нормами це був жах, але чиновники йшли назустріч і розуміли, що це єдиний шанс для дітей-безхатьків розпочати нове життя, краще в таких умовах з дахом над головою, аніж з наркотиками й на вулиці", - вважає Геннадій.
З роками діти виростали та починали окреме життя, приходили нові.
Тридцять п'ять дітей Геннадій узяв у родину та виховав як власних. Сім з них - дівчата, решта хлопці. За успіхи кожного батьки радіють, з проблемами кожного намагаються впоратись. Нещодавно святкували 22-річчя одного з синів.
"П'ятирічного Романа забрали з вулиці о другій ночі. Я сказав дитині: їдемо міняти життя. Згодом Роман став чемпіоном України з боксу", - розповідає Мохненко.
Пастор зазначає, що для дітей немає різниці, як вони офіційно оформлені та який статус мають. Головне - мати можливість рости в сім'ї.
За даними Маріупольської служби у справах дітей, наразі у родині Мохненків під опікою, з оформленням статусу, перебуває одна неповнолітня дитина. Решта - вихованці реабілітаційного центру "Республіка Пілігрим", які також як рідні діти для пастора.
Геннадій рятував на вулиці не одне життя
Ще одна донька зуміла позбутись минулого, закінчила університет. У кожної з них - складна ситуація, говорить батько.
"Поділитись мамою і татом"
Коли Геннадій почав всиновлювати дітей, його біологічні діти були в молодших класах.
Спочатку були ревнощі. Проте взяти названих дітей - найкраща педагогічна стратегія при вихованні рідних, упевнений батько.
Коли біологічному сину Семену було п'ять років, у родині Мохненків з'явився 8-річний Данило. Діти бігали разом, спілкувались. А потім Семен прибіг з двору і каже: "Мамо, тату! Мені треба з вами серйозно поговорити! Я знаю, що в Данила померли батьки і я зобов'язаний поділитись з ним мамою і татом!"
Цими словами він довів батьків до сліз. Нещодавно у багатодітних батьків з'явився перший біологічний внук. А загалом у Мохненків уже 26 онуків від названих дітей. Місцева влада співпрацювала з родиною Мохненків і фінансово підтримувала реабілітаційний центр - сплачуючи комунальні послуги.
Серед знайомих та друзів Геннадія багато родин прийняли в сім'ю таких складних дітей. Такі ж віряни стали названими батьками та взяли у сім'ю по 10, 11,15, 28 дітей.
Найтяжче для Геннадія - ховати своїх дітей. За їхнє життя він бореться до останнього.
Одного з хлопців знайшли на вулиці, коли тому було два з половиною роки. Повернули батькам. Коли дитині було чотири, на його очах сталося вбивство. Хлопець знову опинився на вулиці. В критичні для нього дні винюхував по 40 тюбиків клею. У 12 років Геннадій забрав його до себе, виростив.
У самостійному житті він постійно зривався, сидів по тюрмах. Доводилось знову рятувати з вулиці, всього скривавленого везти на операцію.
"Я вірив, що є шанси видряпатися, до останнього не втрачав надію. Але поховали поруч з одним з братів, який також не зумів змінити свої життя", - говорить Геннадій, опускаючи очі.
Ще один з синів був наркоманом. Його звали "Молоко", бо вживав наркотики та запивав їх пакетом молока. Просидів 15 років, туберкульоз та СНІД, коли приїхав до Мохненка, відразу відвезли до лікарні, але не встигли.
"На свій день народження він у лікарні попросив суші. Наступного дня його не стало", - каже Геннадій.
"Для мене це війна. Найстрашніша війна, яку так не називають, але від неї гинуть тисячі людей, - це наркотики та алкоголь. Моє покликання - рятувати таких людей, давати дітям шанс на нове життя", - зізнається багатодітний батько.
Він закликає усіляко підтримувати різні форми усиновлення та опіки, щоби діти росли в сім'ї.
"Дитина повинна мати можливість обіймати маму й тата, мати свій холодильник та подушку. Ділити їжу, радощі та проблеми з братами та сестрами в родині, вчитись на власному досвіді, як жити сім'єю", - твердить Геннадій Мохненко, що виховав 35 дітей та пережив окупацію рашистів у Маріуполі.
