А пити слід із головою

Петро у своїй пристрасті дійшов до ручки. Коли дружина перекрила всі алкогольні „канали”, вночі „ревізував” доччині духи. Марія вдалась до останнього кроку: поскаржилась парторгші, мовляв, робіть щось із її чоловіком, бо спасу немає. Партійна дама, сердита на всіх пияків (розійшлась із благовірним, який понад усе любив заглядати у чарчину), дала хід заяві дружини. Порушника сімейного спокою чехвостили на зборах партгрупи, потім слухали на бюро первинної організації, далі були і її збори. Відповідно зростало покарання Петру: від зауваження до догани. Однопартійці з гумором поставилися до розгляду персональної справи, бо кожен другий був таким же, але „за компанію”, та ще й знаючи крутий норов „тьоті-расшибі вагон” (так позаочі називали комісаршу), проголосували за запропоноване нею стягнення.
На цьому прикрощі порушника не закінчились. Одного дня Кузьмівна повезла його в район на засідання парткомісії. Чув від інших, що краще на партійне гестапо не попадати. Суддями там були переважно „відставники”, які вже відпили своє, та бабусі-невдахи в сімейному житті. Члени комісії допитувались, чому п’є, коли за кермом. Хіба іншого часу для застілля не знаходить? Сухого закону в країні немає, коли вже так дуже хочеться „посвятитись”, то будь ласка, випий. Але треба знати, коли, де і з ким. Не зловживати спиртним – пити з головою, розумно, як це інші роблять. Бо на комуністів дивляться безпартійні.
На засіданні бюро таки вліпили Петрові сувору догану, ще й попередили, аби сюди більше не потрапляв, бо покладе квиток. Дідусь-відставник, доповідаючи за справою, знову торочив, що треба пити з головою. З цим напуттям і відпустили порушника статуту на всі чотири сторони. Їхав додому і думав: „Все так просто. Аби не мати клопоту, слід пити з головою. А я все з механіком і бригадиром чаркую”.
Чесно три дні „постив”. А потім дістав у сусідки Ксені літру злющого перваку (напнеш на туфель – босоніжком стане), прихопив шмат сала, пучок цибулі, кілька свіжих огірочків, півбуханця хліба. Все у чистеньку пілочку (закусон) загорнув і подавсь до контори. Дівчата з бухгалтерії доповіли голові, що нього відвідувач – механізатор. Зайшов Петро у кабінет, мовчки на столі розгорнув пілочку. Очі в господаря запитально полізли рогом: „Що це має бути?” А водій так радо: „Віднині п’ю лише з вами, розумію, як інші чинять!”
Присів від почутого керівник, обличчя миттю побуряковіло, губи затрусились: „Ти що собі дозволяєш?” Потягнувся за масивним прес-пап’є. Просвистіло воно біля голови відвідувача, врізалось у шибку дверей. Кулею подув із кабінету Петро, а за ним полетіли свіжі огірочки, пучок цибулі, шмат сала. Аж на вулиці зупинивсь, слухав через вікна регіт бухгалтерок. Одна з них виглянула в вікно: „Забери закуску, як замочуватимеш невдачу!” А у вухах чулося притишено-зле голови „Я тобі покажу набиватись у партнери!”
Задумався знічений чоловік: „Тоді як виконувати настанову районних партійних начальників, котрі вимагали пити з головою, розумно, аби не зловживати спиртним? Видать, потрібно було йти до Степановича не вранці, а під вечір, коли буде втомлений, голодний. Доведеться повторити спробу. Бо інакше покарають за невиконання постанови бюро”.
Василь ЯНОШІ,
Корець.