ПІРАТИ НА ВУЛИЦЯХ РІВНОГО

Тим більше, що в Україні ігровий бізнес офіційно дозволений: купуй і встановлюй автомати, оформляй відповідні документи, чесно і вчасно плати податки – і вперед! А людей, які легковажно розлучаються із власними грішми, у нас хоч відбавляй. І все тому, що хочуть миттєво розбагатіти на голому місці – ментальність така. А окремі взагалі чомусь забувають, що підступаючи до “пірата”-автомата, можна опинитися у глибокому програші. Але сьогодні хочеться поглянути на рівненський ігровий бізнес дещо з іншого, із зворотнього боку.
Через підвищений попит ігрові автомати у нашому обласному центрі почали набувати неймовірної популярності, надійно окупувавши чимало магазинів, ресторанів, кафе та інших закладів відпочинку.
А з недавнього часу автоматизовані “пірати” активно і рішуче “вихлюпнулися” уже й на вулиці Рівного, жителі міста лише здивовано спостерігали, як спритні спеціалісти швидко і зі знанням справи монтують будочки у людних місцях – де найбільше пересувається потенційних жертв, які охоче клюватимуть на дешеву приманку. Найбільше ігрових автоматів з’явилося на базарах та біля закладів, де торгують “звеселяючими” напоями. Адже підігрітий алкогольними випарами чоловік легше, безтурботніше і назавжди розлучається із власними фінансовими запасами. Тут, як бачимо, власники ігрових автоматів досить вдало врахували психологічний момент, що сприяє азарту довірливих осіб.
Як відомо, в Україні азартні ігри особам, які не досягли 18 років, формально заборонені. Звичайно, підлітків у казино чи салон не пускають – все ж обслуговуючий персонал остерігається правоохоронців: можна вскочити в халепу, яка обійдеться не в одну сотню гривень. А на вулиці ніби й боятися нікого – всіх не проконтролюють. Тому під час літніх канікул учні-хлопчаки охоче товчуться цілими днями біля ігрових автоматів і з захопленням опускають у ненаситне черево “одноруких піратів” монети номіналом 50 копійок (така найменша ставка), які батьки дають на обід, морозиво чи на проїзд у маршрутному таксі.
До речі, безмовними “грабіжниками” незадоволені не батьки-матері. Справа ось у чому. Власник реєструє у відповідних органах одну будочку, як один автомат, хоча у ній одній видзвонює монетами від трьох до п’яти окремих відділень. У такій ситуації плата у міську скарбницю надходить тільки за один патент, хоча на хитрого дядька працює значно більше автоматів.
Ще більше розорюється не тільки сімейний, а й міський бюджет, коли вуличні ігрові автомати встановлені взагалі нелегально. Очевидно, що міська влада не має жодного уявлення про справжніх їх “підпільних” власників. Хоча складається враження, що ні міліції, ні податківцям, ні іншим контролюючим органам до цих фактів байдуже. Вони їх не помічають взагалі або не бажають помічати. А один знайомий розповідав, що “умільці” навіть не укладають договорів із енергетиками, ймовірно, з метою конспірації, а зазвичай підключаються до електромережі у сусідніх магазинчиках і кіосках, відповідно і розраховуючись із їхніми господарями за спожиту електроенергію. Та, власне, й проконтролювати вуличні ігрові автомати не так уже й легко. Сьогодні він стоїть в одному місці, а завтра опиниться у протилежному кінці міста. Ось і шукай вітру в полі. Так з допомогою мобільних “кочуючих” ігрових автоматів підпільні бізнесмени легко уникають контролюючих органів і податків. Але, якщо якийсь апарат таки вдасться “запеленгувати” і конфіскувати, втрата для тіньовика не дуже й велика. Адже вартість одного “чуда” техніки ігрової індустрії 1300 – 1500 доларів США, а його щоденний чистий “надій” сягає 1000 і більше гривень. Як бачимо, за кілька тижнів ігровий автомат окуповує витрати на його придбання. А тому, як кажуть, коментарі тут зайві.
Прогулюючись повз знаменитий продовольчий ринок, від побаченого може скластися враження, що колишні наперсточники успішно механізувалися й автоматизувалися, щоб більше не повзати на колінах по землі. І ця думка недалека від істини. Адже так звані ігровики мало чим відрізняються від наперсточників. І ті, і інші не платять податків, зате нахабно обводять навколо пальця довірливий азартний народ. Тим більше, тепер потерпілі не знають, кому виставляти претензії, хоча їх ніхто не прийме. Адже не будеш лаятись із залізякою – перехожий люд “не так” зрозуміє поведінку недавнього претендента на щасливий і солідний виграш.
Ростислав ВАРЖЕЛЬ,
Рівне.